Земский собор — это собрание представителей всех сословий в XVI-XVII веках на Руси. Целью сего важного собрания было обсуждение политических, экономических и административных вопросов государственного значения.
Слово «земский» скорее означает «со всей земли», то есть общегосударственный, а «собор» — «собрание». Земские соборы собирались на протяжении 135 лет (1549-1684). За это время было созвано около 57 земских соборов, список которых приведен в конце этой статьи.
Первый земский собор
Созыв первого Земского собора случился при Иване IV (Иван Грозный) в 1549 году. Царь тогда был еще совсем молодой и неопытный, только что взошедший на престол, и нуждался в поддержке общества.
Первый земский собор получил название «Собор примирения». К участию в нем пригласили представителей церкви, Боярской думы (тогда — правительство) и делегатов от различных земель и социальных слоев. На соборе Иван IV выступил с покаянной речью перед народом и обещал царствовать праведно.
Специально для того, чтобы провести Собор, на Красной площади было сооружено Лобное место, которое существует и в настоящее время. Именно там Иваном Васильевичем было прочитано его послание «к народу русских земель», в котором содержался призыв к сословному миру и духовному единению.
Судя по событиям, которые последовали за Собором, можно сделать вывод о том, что также на нем было рассмотрено большое количество задач в области гражданского строительства. Согласно позиции ряда исследователей, именно на Соборе приняли новую версию Судебника – законодательного свода Русского царства. Судебник содержит 100 статей и имеет общую прогосударственную направленность, ликвидирует судебные привилегии удельных князей и усиливает роль центральных государственных судебных органов.
організовані зусилля частини населення країни, спрямовані на опір легітимній чи окупаційній владі і підрив громадського порядку та стабільності, зумовлюється дуже рішучими діями.
Це поняття увійшло в політичну літературу під час Другої світової війни і спочатку вживалося на означення підпільної і повстанської боротьби народів Європи проти окупації Німеччиною та її союзниками. Найбільш відомими в Європі вважаються французькі, італійська, Народно-визвольна армія Югославії, польська Армія Крайова, радянський партизанський рух, Українська Повстанська Армія.
США в першій половині XIX ст. Реферат
У першій половині XIX ст. США переживали процес бурхливого розвитку капіталізму. На північному сході країни швидко зростала фабрична промисловість. Та же була сконцентрована більша кількість робітників. Н півночі та заході країни переважало фермерське господарство
Різні шляхи економічного розвитку Півночі і Півдня справили великий вплив на хід історичного розвитку США: буржуазія Півночі і плантатори Півдня у боротьбі за зміцнення своїх економічних позицій привели країну до громадянської війни.
Кінець XVIII - перша половина XIX ст. були часом стрімкої територіальної експансії США. Були приєднані Луїзіана (французьке володіння, що його продав Наполеон І) та придбана в Іспанії Флорида.
США взяли на себе місію вершителя долі усієї Західної півкулі, проголосивши в 1823 р. доктрину Монро. Сутність цієї доктрини полягала в тому, що США виступили проти можливого втручання європейських країн у латиноамериканські справи (після втрати Іспанією усіх колоній у Південній Америці) і в справи Американського континенту загалом. США як найбільша країна Західної півкулі відкрито проголосили своє право на політичне лідерство у цій частині планети
До середини XIX ст. внаслідок війн з індіанцями та з Мексикою територія США збільшилася в 2 рази. США не брали участі в європейських війнах, що давало можливість уникати великих витрат на армію і не зазнавати воєнних спустошень. Швидкому економічному розвитку сприяли і природні умови: м'який клімат, родючість землі, велика кількість лісів, корисних копалин.
Наявність вільних земель на заході США приваблювала переселенців із Європи. Серед іммігрантів було чимало кваліфікованих ремісників і робітників.
У 1800-1850 рр. населення США збільшилося більш ніж у 4 рази - з 5,3 млн. до 23 млн. осіб. Землі, що належали індіанським племенам, вважалися власністю держави, їх продавали білим переселенцям. Індіанців винищували або відтісняли все далі на захід.