Можете выписать термины 1. ПІДНЕСЕННЯ ВАВИЛОНА
Міжусобні війни між міс-
тами-державами Дворіччя за
важали розвиткові іригацій
ного землеробства, торгівлі
міського життя. цих умовах
розпочалося піднесення ново
го центру Вавилона Місто
Вавилон (від «баб-ілі» «бра
ма Бога») розташовувалося
центральній частині доли
ни, там, де зближуються
течії річок Тигр та Єфрат,
що було зручно для оборони.
На чолі Вавилонської дер
жави стояв цар, що спирався
на величезний чиновницький
бюрократичний апарат. Цар
мав величезну владу. Він керу
вав своїми підданими, госпо
дарством, судом, релігією.
Державоутворення для населення українських земель хронологічно не
збіглося з формуванням їх. нації. І формально, і об’єктивно це незалежні
процеси. Більше того, зникнення (а фактично ліквідація) основних
елементів середньовічної етнічної державності на Україні як наслідок
централізаторської політики царизму, особливо Петра І й Катерини II,
відбувається водночас з появою у надрах народності первісних ознак
буржуазної нації. Та, як це не парадоксально на перший погляд, без
розгляду феодальної держави (хоча б у загальних рисах) не можна в усій
повноті усвідомити потенційні можливості українців при збереженні своєї
національної самобутності, забезпеченні власного існування як. етносу. В
період виникнення нації традиції усього попереднього розвитку
продовжували позначатись на багатьох сферах духовного життя місцевого
населення, навіки відкладалися у людській пам’яті. .
І все ж історичні реалії були такими, щоб українська феодальна
державність з яскраво вираженими етнічними рисами у середині XVII ст.
існувала уже в завершеному вигляді (це не суперечить тому факту, що
окремі органи управління ще формувалися або не були законодавче
закріплені) *. Народна ініціатива в один із найскладніших і переломних
етапів історії створила життєздатний суспільно-політичний організм, який
став важливим засобом у справі мобілізації всіх сил для відсічі
польсько-шляхетської експансії та об’єднання (як передбачалося) України
з Росією. Разом із тим не можна ігнорувати соціальний характер
Української держави, яка стала надійним інструментом проведення політики
козацької старшини і придушення антифеодальних виступів
селянсько-козацьких мас.
Нарешті ще одне питання, яке потребує якнайпильнішої уваги і виваженого
розгляду. Йдеться про подальший розвиток державності на Україні після
1654 р. Відомо, що царський уряд визнав якнайширшу автономію українських
земель у складі Росії («Березневі статті» 1654 р), Однак юридична норма
в цьому випадку докорінним чином відрізнялася від реального життя.
Існування автономних прав України, закріплених політичними актами
гетьмана з царськими урядовцями, не могло бути ні довготривалим, ні
міцним, і справа тут не тільки у «злодійстві» та «підступності»
російських царів чи «безхарактерності» та «слабовольності» українських
гетьманів, а й у впливі об’єктивних історичних факторів. Саме життя
досить часто вносило свої корективи та зміни. Так, у XVIII ст.
збільшення населення на Запоріжжі й ускладнення в зв’язку з цим функцій
управління та суду зумовили появу тут нових