Идея наступательной войны с Персией высказывалась в греческом мире с начала IV века до н. э. (Горгием, Эсхином, Исократом). И греки, и македоняне были в этом заинтересованы в связи с перспективой завоевания новых земель и захвата богатой добычи. Кроме того, греки могли вывести на завоёванные территории новые колонии и таким образом избавиться от излишков населения, оппозиционеров и смутьянов; Македония же, возглавив объединённую армию в восточном походе, упрочила бы свою власть над Элладой. К тому же Персия открыто выступила против Филиппа II, когда тот осаждал Перинф, и готова была поддержать врагов Филиппа в Греции. Поэтому царь незадолго до своей гибели переправил в Малую Азию часть армии во главе с Атталом и Парменионом. Официальной целью начавшейся таким образом войны было отмщение персам за сожжение греческих святилищ в 480 году до н. э. В действительности планировалось подчинение городов Восточной Эгеиды и, по-видимому, завоевание всей Малой Азии. Александр, придя к власти, остановил продвижение этого корпуса, но продолжил подготовку к большому походу на Восток[76][77].
Ранней весной 334 года до н. э. царь двинулся на персов. В Македонии он оставил наместником опытного полководца Антипатра, получившего под своё начало 12 тысяч пехотинцев и 1500 всадников. С Александром шли ещё 12 тысяч пеших македонян (9 тысяч фалангистов и 3 тысячи гипаспистов), 1500—1800 гетайров, 9 тысяч воинов балканских племён, 5 тысяч греческих наёмников. 7 тысяч гоплитов и 600 всадников выставили греческие полисы, состоявшие в Коринфском союзе, ещё 1800 кавалеристов — фессалийцы. В общей сложности армия Александра насчитывала менее 40 тысяч воинов, а после встречи с корпусом, переправившимся в Азию ещё при Филиппе, должна была вырасти до 50 тысяч. Известно, что грекам царь не доверял; ядром его армии были македонские части[78][79][80][81].
Момент для начала кампании был выбран очень удачно: весной персидский флот всё ещё находился в портах Малой Азии и не мог помешать переправе[57]. В мае Александр преодолел Геллеспонт, высадившись в Малой Азии в районе легендарной Трои. По преданию, подплывая к берегу, царь метнул в сторону Азии копьё. Это был символический акт, показывавший, что вся эта земля будет принадлежать Македонии[82]. О целях Александра на этом этапе войны точно ничего не известно; учёные делают предположения только о том, какую стратегию он должен был выбрать. В македонской казне на тот момент практически не было денег (царь набрал 800 талантов долгов, готовясь к своим первым походам), а македонский флот явно уступал персидскому, тогда как превосходство пехоты Александра над вражеской было очевидным. В этой ситуации Александр был заинтересован в том, чтобы его армия передвигалась как можно быстрее, занимая укреплённые города, нанося удары по врагу в поле и захватывая добычу в богатых азиатских землях
Відповідь:
вот
Пояснення:
1199 р. (або 1201 р.) – народився Данило Романович;
1205 р. – Роман Мстиславич був убитий поляками, і малолітнього Данила Романовича проголосили галицько-волинським князем;
1206 р. – Данило разом з матір’ю і братом Васильком втекли з Галича у Володимир-Волинський, потім – в Польщу, а з неї – в Угорщину;
1210 р. – молодий князь разом з угорцями захоплює Перемишль і Звенигород, а незабаром відновлює свої права на все князівство. Однак ужитися з боярами не зміг;
1211 р. – Данило знову біжить до Угорщини;
1212 р. – він повернувся в Галицьку Русь і влаштувався в Кам’янці, де деякий час княжив спільно з братом Васильком і матір’ю;
1213 р. – Данило за до тепер уже польського війська захопив і Володимир-Волинський, де його підтримали всі бояри його батька;
1217 р. – князь Волинський захопив Берестій, Угровськ, Верещин, Столпьє, Комов і “всю Україну”,
1219 р. – Данило став самостійним князем, і його королева-мати Анна пішла у монастир. У тому ж році молодий князь поріднився з галицьким володарем Мстиславом Удатним, одружившись на його дочці Анні;
1220 р. – польський король Лешко Білий, посварившись з Мстиславом, вигнав його з Галича і посадив там угорського королевича;
1221 р. – князь Волинський Данило разом з тестем повернули останньому Галицький престол;
1223 р – Данило Романович з військом бере участь в битві на р. Калка;
1227 р – Пересопницький князь Мстислав Німий робить Данила опікуном свого сина Івана, передаючи владу над його землями;
1227-1229 рр. – Данило бере активну участь в князівських міжусобицях. Свариться і мириться зі своїм тестем Мстиславом Удатним;
1229 р. – бере участь в черговому розбраті у Польському королівстві. Захоплює м. Каліш;
1230-1232 рр. – Данило і Василько воюють проти угорців, відвойовуючи у них Галич;
1233 р – Данило за підтримки місцевих бояр все-таки зайняв батьківський трон в Галицькому князівстві;
1234 р. – Данило необачно втрутився в боротьбу інших українських князів, в результаті чого чернігівський князь Михайло Всеволодович зайняв Галич;
1237 р. – син Романа Мстиславовича знову повернувся в головне місто Галичини, і ворота знову відкрили йому місцеві бояри;
1238 р. – князю Данилу нарешті вдалося возз’єднати Галицьку і Волинську землі під своєю владою. Володимир-Волинський він віддав брату Васильку, а місцем своєї резиденції зробив Галич;
1239 р. – зумів приєднати до своїх володінь Київ;
1240-1241 рр. – монголо-татари спустошують землі Галицько-Волинського князівства;
1241-1245 рр. – Ростислав Михайлович Чернігівський кілька разів зазіхає на галицькі землі;
1245 р. – Данило Романович і Василько остаточно розбили Ростислава в Ярославській битві на р. Сан;
1249-1250 рр. – Данило зробив довгу подорож до столиці Золотої Орди, де отримав від хана Батия ярлик на правління;
1254 р. – під впливом своїх західних союзників Данило Галицький все ж погодився прийняти королівський вінець і був коронований в Дрогочині. Папа оголосив хрестовий похід проти татар, але на його звернення ніхто не відгукнувся. Данило Романович, зберігши титул короля, припинив зносини з Ватиканом і почав готуватися до опору власними силами;
1256-1257 рр. – Данило, скориставшись чварами серед монгольської знаті, почав повстання проти ординського ярма. Він завдав кілька поразок хану Куремси, відігнав його війська від Луцька. Однак слідом з’явився хан Берендей і повністю придушив повстання Данила. Сам князь змушений був сховатися в Польщі;
1262 р. – литовські війська князя Міндовга напали на Галицьке князівство. У бою з ними загинув син Данила Роман;
1263 р. – Данило Романович зумів помститися литовцям, розбивши союзне їм плем’я ятвягів;
1264 р. – князь Данило Галицький помер.