Проверочная работа по истории
1.События начала XVII (17) века, происходившие в Западной и Центральной Европы, получили название Реформация. Начало Реформации положило выступление Игнатия Лойолы.
2.Причинами Реформации стали отказ католической церкви от индульгенции, разрешенная симония, роскошь в которой жило духовенство.
3.Реформация имела несколько направлений, таких как бюргерского-буржуазное, королевско-княжеское.
4.Представителем королевско-княжеского направления был французский король Генрих VII.
5.Реформация положило начало православию как новой разновидности христианства.
6.Основными течениями в православии стали кальвинизм, лютеранство и ислам.
7.Родиной Реформации стала Германия, в которой в 1555 г. в городе Регенсбург был заключен религиозный мир, по которому устанавливалось равноправие католиков и православных, князья получили право определять религию своих подданных.
8.Реформация в Англии связана с именем Генриха VIII, который с самого начала своего правления поддержал противников католической церкви.
9.В 1546 г. Генеральные штаты издали закон, согласно которому король становился главой церкви в Англии.
Генриха VIII в деле Реформации стал известный гуманист Томас Мор.
11.Реформация в Англии привела к ослаблению королевской власти, но улучшила жизнь народа.
12.Дочь Генриха VIII Екатерина попыталась восстановить в Англии католицизм с своего мужа французского короля Людовика XIV.
13.После смерти на престол взошла дочь Екатерины Елизавета I.
14.Вступив на престол, Елизавета провозгласила государственной кальвинистскую церковь.
15.Церковная служба стала вестись на латинском языке.
16.Для недопущения религиозных войн Елизавета I была вынуждена послать на эшафот свою родственницу ирландскую королеву Марию Стюарт.
17.Главным противником Англии в правление Елизаветы была Голландия.
18.Голландский король Филипп II отправил к берегам Англии мощный флот, получивший название «Великая армада».
19.В 1600 г. английский флот разгромил голландский, что окончательно превратило Англию во «владычицу морей».
Объяснение:
Західноукраїнські землі були строкатими етнічно: хоча більшість населення становили українці, у Східній Галичині значною була частка поляків та євреїв; у Північній Буковині — румунів; а на Закарпатті - угорців, румунів та поляків. З приходом австрійської адміністрації, у статусі чиновників на управлінців, на західноукраїнські землі переїздили також німці.
Суспільство продовжувало ділитися на стани: шляхту, духовенство, міщан та селян. Більшість українців проживала у селах. Лише незначна кількість належала до інших, більш привілейованих станів. Тому до соціальних відмінностей, значною мірою додавалися й національні. Найбільші міста — Львів, Броди, Ужгород, Чернівці, Тернопіль — були переважно не українськими.
Селяни вдавалися до саботування нестерпних повинностей, масових втеч, бунтів та навіть збройних виступів. Найчисленнішими стали холерні бунти на Закарпатті у 1831 році та повстання Лук'яна Кобилиці на Буковині у 1843-1844 роках. Неписьменний селянин Кобилиця підбурив інших, не менш неписьменних селян самовільно захопити пасовиська та луги у своїй окрузі. Він стверджував, що має дозвіл від самого цісара, тобто австрійського імператора. Насправді ж, Кобилиця купив звичайну книгу про права й повинності жителів гір, де йшлося зовсім про інше. Але перевірити ніхто не зміг. Повстання набуло значних масштабів. Кобилицю прозвали «гуцульським королем». Придушити повстання вдалося лише втручанням урядових військ.