Римська республіка та демократія афінського полісу, хоча й подібні системи управління, але, зрештою, відрізнялися за принципом та практикою.
В Афінах була пряма демократія. Ідея представників була також представлена в Афінах, але вони не очолили жодної партії політиків: вони змагалися за власні умови управління над Афінами. Теоретично будь-який афінянин (найбільш привілейований «громадянин» Афін) міг би балотуватися як політичний діяч. Римська республіка, однак, відрізняється. Ймовірно, під впливом грецької культури, римська республіка мала аспект демократії, в якому всі римські громадяни голосували за обрання сенаторів на владні посади в Сенаті. Однак про громадянство була інша історія. Не всі були громадянами Риму.
Іншим аспектом республіки, який відрізняв її від афінської демократії, було про право бути сенатором. Сенатори були строго з патриціанського класу римського суспільства: аристократи. У Римі багатство та престиж були необхідними для того, щоб брати участь в управлінні.
Тоді було фактичне керівництво сенаторами. В Афінах була одна людина, призначена народом керівником. У Римі було двоє людей, яких називали консулами. Ці консули працювали разом. Це було зроблено, аби в країні не було диктатури.
Загалом Римська республіка була вдосконаленою версією афінської демократії.
Подробнее - на -
Объяснение:
Поза тим, що в Україні термін «діаспора» інколи трактується неоднозначно, безумовним прототипом країни з українською діаспорою є, наприклад, Канада. Цього року ми згадували 125-річчя першого українського поселення у країні червоного кленового листка. А це – нелегкий шлях становлення громад, починаючи від малого – їхні кроки до значних культурних здобутків, економічного розвитку, появи еліти та іншого – на духове єднання з Україною.
Вважається, що умовам означення мобілізованої чи утвердженної діаспори відповідають всі ті країни, західні та східні, що вже були традиційним призначенням українців у перших трьох хвилях вітчизняної еміграції (економічної, міжвоєнної та політичної). Під час четвертої хвилі,– так званої «заробітчанської», що розпочалася у 1990-х роках,– частина українців подалися до країн, де практично не було прикладів української присутності, які можна було б успадкувати, до яких прилаштуватися. Одним з таких поселень «з нуля» стала Іспанія, де нині проживає близько 100 тисяч українців.
Можна довго розказувати про чималий список асоціацій українців Іспанії, всі їх заходи та проекти, жертовну працю на підтримку власної ідентичності, як і останню волонтерську діяльність на підтримку Євромайдану та потреб АТО. Втім, окремо від змін в демографічній картині, про перехід від громад заробітчан, що задовільняють свої мовно-культурні потреби – до моделі діаспори, із сталим принципом розвитку, можуть свідчити такі факти, як поява в країні-поселення українських монументів, власних будівель, солідних ансамблів, видавничої справи, екстерналізації культурних заходів та фінансової участі в цьому всьому власних місцевих бізнесових кіл.
І так – вашій увазі пропонується п’ять фактів, що вказують про початок цього переходу в українстві Іспанії. За принципом рівноцінності, подаються в хронологічному порядку.