Три роки війни і революційне протистояння негативно позначилися на рівні життя населення. Ціни на всі товари зросли в десятки разів. Зокрема, у Києві з липня 1914 р. до жовтня 1918 р. - у 26 разів. Набір із 88 товарів першої необхідності на початку війни коштував 235 крб, а наприкінці – 6314 крб. Влітку 1918 р. пара черевиків у Києві коштувала 100 крб, а двома роками пізніше у Кам’янці - 25 тис. крб. Зарплата не встигала за ростом інфляції. Найбільше потерпали державні службовці й робітники. Протягом чотирьох років революції в обігу були різні гроші, векселі, розписки, купони. Готівки катастрофічно бракувало, що змушувало міста, приміром Житомир або Одесу, друкувати власні гроші. Протягом 1918-1920 р. 69 містечок, половина з яких - на Поділлі й Волині, та понад 80 інституцій, включно із місцевими банками, міськими радами, заводами, друкували власні обмінні знаки. На кінець 1920-го в Україні використовували понад 20 валют, обмінні курси яких постійно змінювалися. Із 1919 р. товари першої необхідності в містах розподіляли за спеціальними картками. В осінньо-зимовий період загострювався дефіцит палива, ціни на вугілля і дрова зростали в рази. Центрами міського життя були базари, де тисячі людей намагалися купити, продати, обміняти. Зважаючи на різкі коливання валют, частина населення надавала перевагу бартеру: селяни обмінювали вирощене на дефіцитні промислові товари. Наприклад, 1918 р. один з учительських кооперативів на Київщині продав селянам 13 найменувань книг тиражем 3500 примірників за 328 кг борошна, 164 кг цукру, 164 кг вівсянки і 5 кг смальцю.
Революція не тільки дарувала свободу, а й створювала вакуум влади, який не вдавалося заповнити жодній із політичних сил. Серед обивателів ширилась непевність, важко було зрозуміти, в чиїх руках влада. Приміром, після зречення Павла Скоропадського Катеринослав (нині – Дніпро) окупували одночасно всі учасники конфлікту: “білі”, німецькі війська, “червоні”, армія Директорії та місцеві загони самооборони. Упродовж революції окремі міста, наприклад, Шепетівка на Хмельниччині, переходили з рук у руки до 20 разів.
Ритм життя міста і села суттєво відрізнявся: населення сіл, віддалених від залізниць та головних шляхів, де часто не було телеграфів, а преса доходила з перебоями, революційні події хвилювали значно менше, ніж столичного обивателя. Частина селян залишалася байдужою до революційних перипетій, продовжуючи вести традиційний уклад життя. Їхній головний і часто єдиний інтерес становила земля. Тому вони готові були підтримати ту владу, яка запропонує найпривабливіший б розв’язання земельного питання.
«20 марта. Киевские улицы очень изменились за последнее время. Они всегда были очень оживлены, а при гетмане на Крещатике нельзя было протолкаться. И публика была гораздо элегантнее. Теперь наоборот, все уменьшается число элегантных и даже опрятно одетых прохожих, особенно мужчин. Большинство ходит в солдатских шинелях или в кожаных куртках и в черных картузах. Многие дамы не носят шляп. Все стараются придать себе «демократический вид»
Реформы Петра I — преобразования в государственной и общественной жизни, осуществлённые в период правления вРоссии Петра I. Всю государственную деятельность Петра I условно можно разделить на два периода: 1696—1715 годы и1715—1725.
Особенностью первого этапа были спешка и не всегда продуманный характер, что объяснялось ведением Северной войны. Реформы были нацелены прежде всего на сбор средств для ведения войны, проводились насильственным методом и часто не приводили к желаемому результату. Кроме государственных реформ на первом этапе проводились обширные реформы с цельюмодернизации уклада жизни. Во втором периоде реформы были более планомерными.
Ряд историков, например В. О. Ключевский, указывали, что реформы Петра I не являлись чем-то принципиально новым, а были лишь продолжением тех преобразований, которые осуществлялись в течение XVII в. Другие историки (например, Сергей Соловьев), напротив, подчеркивали революционный характер преобразований Петра.
Историки, проводившие анализ петровских реформ, придерживаются разных взглядов на его личное в них участие. Одна группа полагает, что как в составлении программы реформ, так и в процессе их осуществления Петр не играл главной роли (которая была ему приписана как царю). Другая группа историков, наоборот, пишет о большой личной роли Петра I в проведении тех или иных реформ.