Объяснение:
Історія: Україна і світ. 11 клас. Мудрий - Нова програма
§ 13. Антикомуністичні виступи у Східній Європі
1. Криза комуністичних режимів Центрально-Східної Європи в першій половині 1950-х років
Рік 1948-й став переломним для країн «народної демократії». Підтримувані з Москви комуністичні сили здобули до того часу абсолютну владу, знищили найбільш дієздатних зі своїх можливих опонентів і зосередили в руках усі економічні важелі. Упродовж кількох наступних років країни Центрально-Східної Європи копіювали внутрішню й міжнародну політику СРСР. Контроль за країнами-сателітами з Москви здійснювали через комуністичні партії. Після 1948 р. всі вони зазнали «чисток» під гаслами боротьби з «національними ухилами». У Польщі змусили до принизливого каяття й урешті-решт кинули до в'язниці генерального секретаря ЦК ПОРП Владислава Ґомулку, у Болгарії засудили і стратили заступника прем'єр-міністра Трайчо Костова, в Угорщині засудили і стратили міністра закордонних справ Ласло Райка, у Чехословаччині до смертної кари засудили генерального секретаря ЦК КПЧ Рудольфа Сланського. Відтак криза комуністичних режимів Центрально-Східної Європи в першій половині 1950-х років була пов'язана спочатку з насадженням комуністичних режимів найбрутальнішими методами, а тоді зі смертю Сталіна (1953 р.) й високими суспільними очікуваннями щодо повалення цих режимів.
Невдоволення зріло не тільки в інтелектуальних і політичних елітах, а й серед маси населення, у якого вривався терпець від економічних перетворень. Коли радянська армія забезпечила контроль над усією Східною Європою, Сталін запровадив тут фактичну однопартійність і почав жорсткі заходи з метою швидкої індустріалізації й насильницької колективізації в сільському господарстві. Ця політика була вкрай непопулярною серед населення захоплених країн. В останні місяці життя Сталіна, навіть попри суворий політичний контроль за діяльністю маріонеткових режимів, радянські спецслужби отримували повідомлення про зростання незадоволення в Болгарії, Чехословаччині, Угорщині, НДР, Польщі, яке загрожувало перерости в заворушення й бунти. Найбільшу тривогу в Кремлі викликало те, що протести захоплювали робітничі верстви. Влада побоювалася збурювати робітників і залишати їх з почуттям, що режим не здатний діяти розумно. До економічних претензій трудящих додавалися суто політичні вимоги щодо усунення радянського комуністичного диктату.
Афиняне называли управление в своем полисе демократией.
Демократия в переводе с греческого означает власть демоса
Большую часть демоса составляли ремесленники, мелкие торговцы, строительные рабочие, резчики по камню, скульпторы, «корабельная чернь» (употребляя выражение знати) – гребцы, матросы и рулевые военных кораблей, плотники и конопатчики, крутильщики корабельных канатов, мелкие земледельцы Аттики.)
Основы демократии в Афинах заложил Солон, VI век до н.э.)
Он отменил долговое рабство, регулярный созыв Народного собрания, в котором могли участвовать все свободные афиняне - они назывались граждане. Все афинские граждане получили право присутствовать на судебных заседаниях, после 30 лет любой порядочный гражданин Афин мог быть выбран судьей, богатые выходцы из демоса могли занять должность архонта).