Скориставшись пам'яткою, пригадайте правила опрацювання фрагментів історичних джерел. Проаналізуйте подані джерела відповідно до цих правил. 1. Визначте, ким був автор документа; узагальніть, про що йдеться в поданому уривку; з'ясуйте, коли відбулися описані події.
2. Визначте, як автор розповіді ставиться до подій або історичних діячів, що їх описано; поміркуйте, навіщо він свідчить про події; з'ясуйте значення подій та явищ, про які йдеться у джерелі.
3. Поясніть, у чому є цінність джерела особисто для вас; стисло висловіть своє ставлення до описаних подій і діячів.
4. Як, за спогадами Л. Танюка, Клуб творчої молоді «Сучасник» перетворився на осередок українського культурного життя?
Зі щоденникових записів Леся Танюка: «Якось одного чудового дня сиділи ми у великій залі інституту, осіб п'ятдесят-шістдесят, аж раптом відчиняються двері й заходить великий гурт екстравагантних молодих людей: художники! Привела їх Алла Горська. Висока, коси хвилями, білий светр, сині брюки спортивного крою. Дуже голосна, життєрадісна - умить усе переінакшила, і за кілька хвилин ми вже говорили про необхідність розвивати мистецтво української театральної афіші, про повернення до джерел і традицій, про необхідність рівнятися на самих себе, на Бойчука і Курбаса, бути гідними наших поетів (всі ті, хто розстріляний), які вже тоді звучали. Власне, з цього приходу і почався справжній Клуб творчої молоді. Художники-нонконформісти принесли із собою дух активного бунту, заперечення старих догматів і форм. А було їх у малярській секції, яку очолила Алла, досить багато, понад двісті чоловік! У клубі вирували пристрасті, - вечори, дискусії, поїздки Україною з метою вивчення і збереження пам'яток архітектури, театральні вистави, розробки десятків проектів...
Потім почалася навала “кіношників”, протоптали стежки до Клубу молоді поети, прозаїки, журналісти, історики, актори київських театрів, комсомольські та партійні працівники. І саме завдяки численній перевазі загону художників набула практичного сенсу основна ідея Клубу творчої молоді - об'єднати молоді творчі сили Києва, вирвати з-під влади. З березня - квітня 1960 р. Клуб заявив себе по всіх усюдах... Алла була душею Клубу, його мотором та організатором».
Нонконформізм (незгода) у широкому значенні - активне неприйняття загальноприйнятого ладу, норм, цінностей, традицій або законів. Протилежність: конформізм - настанова на те, щоб бути «як усі».
Под эпохой эллинизма понимают почти 300-летний период истории Греции, Македонии, стран Восточного Средиземноморья, Ирана, Средней Азии и примыкающих к ним районов после завоеваний Александра Македонского. Период закончился завоеванием эллинистических стран с запада Римом, а с востока ? Парфией. Традиционной датой, завершающей историю эпохи эллинизма, считают 30 г. до н. э., когда последнее независимое эллинистическое царство Птолемеев (Египет) было завоевано Римом.
Термин «эллинизм» впервые употребил более 100 с лишним лет назад немецкий историк Ч. Дройзен.
Период эллинизма был временем тесного сочетания и взаимовлияния древнегреческих и древневосточных социально-экономических, политических и культурных отношений. Одновременно происходила в небывалых прежде размерах колонизация греками Ближнего Востока.
Одним из наиболее могущественных эллинистических государств был Египет. Его столица ? Александрия ? была крупнейшим портом, торгово-ремесленным и культурным центром Восточного Средиземноморья.
На основной территории Египта были расположены три греческих города: Александрия, Птолемаида и Навкратие.
В Александрии находился царский двор. Вельможи, принадлежавшие к царскому двору, были советниками царя и носили почетные титулы царских «родственников», «друзей» и т. п.
Государство Птолемеев владело рядом территорий за пределами Египта: Киренаикой, островом Кипром, Южной Сирией, Финикией. Эти владения обычно сохраняли свое местное управление, но под контролем птолемеевских наместников.
По древнегреческой традиции и по праву завоевания Птолемеи были собственниками своей египетской земли.
Значительная часть египетской земли обрабатывалась крестьянами под непосредственным надзором чиновников царской финансовой администрации. Другую часть египетской земли царь предоставлял в пользование воинам, жрецам, вельможам и т. п.