Відповідь:
Торгові ряди площі були виготовлені з легких порід дерева — ялини і сосни, «дахом» для них служили шатрові покриття — навіси, які надійно захищали городян і заморських гостей від негоди. На дерев'яних дахах спеціально рубали захисні символи у вигляді голови коня, яка, за народними повір'ями, оберігала купця і майстрів від лихих людей, розбою і псування товарів. Київський торг володів суворим адміністративним поділом: окремо стояли ряди залізних справ майстрів — ковалів і бронників, гончарів і шкіряників, прославлених у всій Європі золотих справ майстрів. Відводилося особливе місце для рядів іноземних гостей, що привозили до Києва дивовижні товари: прянощі, шовк, міцні вина і пахощі.а дерев'яних дахах спеціально рубали захисні символи у вигляді голови коня, яка, за народними повір'ями, оберігала купця і майстрів від лихих людей, розбою і псування товарів. За свідченням проведених у 1972-1975 рр. археологічних робіт, всю велику територію і базарну площу покривав дерев'яний настил — бруківка, що спеціально кріпилась на вбитих в грунт товстих дубових палях, оберігаючи її від гниття. Така бруківка широко використовувалася не тільки на Подолі, а й на всіх основних площах і центральних вулицях стародавнього Києва. У центральній її частині, в радіусі 10-15 м розташовувався кам'яний поміст — паперть, вся довколишня площа якого була покрита кам'яними плитами. У спорудженні паперті використовували соснові колоди діаметром близько 20-25 см, довжиною до 4,5-5 м. Основа рубилась в знаменитій слов'янській техніці: рубкою «в обло» зверху міст обкладався каменем-валуном з плінфою (давньоруською цеглою), спеціально приготовленою для будівельних цілей. На паперті знаходилося шкіряне било — спеціально виготовлений величезних розмірів і підвішений на палях барабан, в який вдаряли, закликаючи народ на віче або для оголошення княжих указів і статутів. Зручне географічне положення дозволяло якнайкраще використовувати площу для торгового зростання Києва. Стіни цієї частини міста примикали до річки Почайни — першого причалу, і спорудженому прямо біля берега цілому комплексу складів і сховищ, що належали київським купецьким гільдіям і іноземним гостям, які широко використовували Дніпровське узбережжя у веденні торгівлі. З усіх боків оперезаний ремісничими кінцями-кварталами, торг замикав в собі своєрідний центр, до якого сходилися всі без винятку вулиці. До того ж, тут, на торгу, обов'язково розташовувалася «Митна хата». «Мито» — особливий податок, який вилучали ринкові губні старости з усіх приїжджих, бажаючих торгувати, — як киян, так і іноземців. У ХIV-ХV століттях Торжище стає найголовнішим економічним центром Києва. Розвитку Торжища сприяло Київське братство, яке об'єднувало міщан 17 ремісничих цехів, і Межигірські обійстя Запорізької Січі, а також переведення сюди в 1797 році з міста Дубно контрактового ярмарку, на якому укладалися контракти-угоди на оптову купівлю-продаж ремісничих, промислових виробів, сільськогосподарської продукції, на продаж, куплю, оренду поміщицьких маєтків, а також оформлялися кредитні операції, заклад маєтків, грошові позики, сімейні справи поміщиків, пов'язані з майном (шлюбні договори, виплата приданого, заповіту) і так далі. Всі угоди реєструвалися в Головному цивільному суді і відбувалися взимку щорічно спочатку в будівлі магістрату, а потім в особливому контрактовому будинку. На Житньому базарі неподалік від нинішнього Житнього ринку двічі на рік збиралися людні ярмарки. Аж до ХVІІ-ХVІІІ століть на Подолі розміщувалися торгові колонії: «вірменський квартал», «грецький квартал», генуезький, турецький та інші «двори». З 1797 р. відбувалися щорічні контрактові ярмарки, які дали сучасну назву центральній площі району. В ХІХ ст. тут будується чимало цікавих пам'яток архітектури (Контрактовий будинок, Гостиний двір, будинок Сухоти та ін.), остаточно формується історична забудова району, яка переважно дійшла до нашого часу.
Пояснення: выбери что-то
Біріншіден, Жерорта теңізіндегі сауданың қыза түсуіне ықпал етті. Бұл саудада Солтүстік Италия қалалары үстемдікке ие болды. Екіншіден, Батыс Еуропа халықтары Шығыстан жоғары дәрежеде дамыған мәдениеттің үлгісін игерді. Кресшілер мұсылман халықтарынан тамақ ішер алдында қолдарын жууды, ауық-ауық ыстық моншаға түсіп, ішкиімдерін, төсек-орындарын ауыстырып түруды, әдемі киінуді, ас ішкенде шанышқыны пайдалануды үйренді. Үшіншіден, еуропалықтар Шығыстан жаңа егіс дақылдарын көріп, Еуропада күріш, лимон, өрік, қарбыз өсіре бастады. Еуропалықтар Шығыс халықтарынан жібек мата тоқуды, айна жасауды, металды сапалы өңдеуді үйренді.
Объяснение:
В начале VIII века из Северной Африки на Пиренейский полуостров вторглись арабские завоеватели. Несмотря на упорное сопротивление местных жителей, арабы захватили большую часть их земель и установили там свою власть. Христианское население было обложено высокими податями, от которых освобождались лишь те, кто принимал ислам. Сначала мусульманская Испания была частью Арабского халифата, но вскоре она превратилась в самостоятельное государство – Кордовский халифат. Его мусульманское население стали называть маврами Столицей арабской Испании была Кордова – один из крупнейших и красивейших городов средневековой Европы. Здесь проживало до полумиллиона жителей, возвышалось множество дворцов и мечетей. Всего же на территории Пиренейского полуострова насчитывалось около четырёхсот городов. На весь мир славились изготовленные в них стеклянная посуда, изделия из драгоценных металлов, стали, кожи, шёлковые и шерстяные ткани. Кордовский халифат вёл оживлённую торговлю не только со странами мусульманского мира, но и с Францией, Италией, Византией. Арабы научили жителей Пиренейского полуострова выращивать рис, хлопок, сахарный тростник, апельсины и лимоны. Поля стали давать большие урожаи, так как мавры применяли усовершенствованные бороны и плуги, а также использовали искусственное орошение. На всю Европу были знамениты учебные заведения в Кордове, Севилье, Гранаде с библиотеками, где хранились древние рукописи. Именно мавры познакомили европейцев с трудами арабского врача Авиценны, а также с работами античных учёных, имён которых жители средневековой Европы уже не помнили
В Испании жили самые искусные архитекторы мусульманского мира. Здания, построенные ими, поражают красотой и роскошью. Их отличали обилие арок и куполов, замысловатая настенная резьба и изысканный орнамент. Для облицовки зданий строители часто использовали разноцветную керамическую плитку. Мавританская Испания была одной из самых процветающих стран Европы Начало Реконкисты Арабы не сумели захватить горные районы на севере Пиренейского полуострова, где и началась Реконкиста. Так же как и Крестовые походы, Реконкиста стала священной войной христиан против мусульман. На Пиренеях были образованы духовно-рыцарские ордена, воины которых участвовали в сражениях с мусульманами. Борьбу за освобождение Пиренейского полуострова поддержал римский папа христианам Испании оказали рыцари из Франции, Англии, Германии, Италии. Но Реконкисту вели не только феодалы. Значительную часть христианского войска составляли крестьяне, получавшие свободу и участки земли на отвоёванных территориях. Началом Реконкисты принято считать 718 год, когда христиане одержали первую победу над арабами в долине Ковадонга. К началу XI века на отвоёванной у мавров территории возникли христианские государства – королевства Наварра, Арагон и Леон. На землях Испанской марки, отбитой у арабов Карлом Великим, располагалось графство Барселона, или Каталония. В середине XI века Кордовский халифат распался на два десятка мелких государств. Воспользовавшись этим, Леон во второй половине X– начале XI века сумел захватить новые земли к югу. В присоединённой области возвышалось множество крепостей, поэтому усилившееся христианское королевство стало называться Кастилией – «страной за?мков». В конце XI века кастильцы овладели городом Толедо, который стал новой столицей их государства.
Пиренейские государства в IX–XI веках
Какие христианские государства существовали на Пиренейском полуострове к началу XI века? Какие изменения произошли на Пиренейском полуострове к концу XI века?
Об успехах Кастилии в борьбе с маврами рассказывает средневековая поэма «Песнь о Сиде». В ней говорится о жизни и подвигах рыцаря Родриго Диаса, по прозвищу Сид – «повелитель». Автор поэмы, не скрывая своего восхищения главным героем, красочно описывает сражения с арабами:
Видели б вы, как там копьями колют,
Как щиты на куски разбивают с ходу,
Как с маху рубят прочные брони,
Как значки на копьях алеют от крови.
В первой половине XII века наступил новый этап Реконкисты. Из Кастилии выделилась юго-западная область, ставшая впоследствии самостоятельным государством – Королевством Португалия. Его столицей был отвоёванный у арабов Лиссабон. Расширилось и Арагонское королевство, главный город которого – Сарагоса – был также отвоёван у мавров. Во второй половине XII века арагонские короли стали хозяевами Каталонии.
Объяснение: