У середині XIV ст., після того, як припинила існування Галицько-Волинська держава, Україна потрапила в політичну орбіту Литви та Польщі. У цей період набули нового змісту політичні процеси, що розпочались на попередніх стадіях історичного розвитку — посилення ролі окремих станів, поява нових державних інституцій. Розвивалися правові засади суспільного життя внаслідок внутрішніх змін і запозичення західноєвропейських правових норм. На історичній арені постали козацтво, православні церковні братства, греко-католицька (уніатська) церква.
В історичній науці сформувались два напрями розгляду політичної історії України в XIV—XVII ст. Згідно з першим, представленим переважно у працях російських істориків, в публікаціях радянської доби, українські та білоруські землі (Південно-Західна Русь) були загарбані Литвою та Польщею; протягом тривалого часу місцеве населення, спираючись на до Московського князівства, вело боротьбу за звільнення, об’єднання в єдину державу. Другий напрям представлений працями польських, литовських, багатьох українських та деяких російських дослідників. Вони розглядають Велике Литовське і Московське князівства як дві рівноправні держави, дві Русі, що розвивались осібно.
Протестантизм как идеология и международная историческая сила оформился в XVI веке, когда Мартин Лютер и Жан Кальвин возглавили массовое движение против духовной монополии католицизма. Однако история протестантизма прослеживается в более ранние века, идеалом движения было возвращение к раннему христианству. На протяжении многих веков питательной почвой для антикатолических настроений в Европе были претензии папства на светскую власть и упадок нравов римской курии. С началом Реформации протестантизм стал одним из определяющих духовных и политических движений сначала в Европе, а затем и в мире. Различные протестантские конфессии на протяжении веков предлагали свои варианты решения духовных проблем и обеспечения религиозных потребностей верующих.