Героизм и патриотизм советского народа, ярко проявившиеся в годы Великой Отечественной войны, взаимосвязаны. Эти два понятия — стороны одной медали. Страна не выдержала бы такого страшного и сурового испытания, если бы не жила единой мыслью: “Все для фронта, все для победы!” Солдаты самоотверженно воевали, не имея ни выходных, ни праздников, но так же жил и тыл: ведь солдатам нужны были патроны, снаряды, оружие, истребители и бомбардировщики, танки, пушки, зенитки, чтобы бить фашистов. Все это делали в тылу.
Страна “ковала победу” общими усилиями всего народа. Вместо ушедших на фронт к станкам встали их отцы и матери, жены и дети. Дедушка рассказывал, что им, подросткам, не достающим до станка, делали специальные подставки и никаких поблажек — двенадцать часов у станка, а в пересменку — восемнадцать. Спали тут же, в цеху, чтобы не тратить время на дорогу домой и обратно. Да и холодно было дома, а на заводе, около литейного цеха, был небольшой “закуток”, там обычно отсыпалась смена. Дед со слезами вспоминал, что их вывезли на Урал, станки ставили на открытом месте под навесы и сразу начинали выпускать снаряды, пули. А стены возводили позже.
В колхозах женщины, старики и дети растили хлеб, картофель, овощи, сохраняли скот, чтобы было чем кормить армию. Наше поколение мало задумывается о о Великой войне, которую не пережили, а героически выстояли — ведь она шла почти четыре года!
Откуда брались душевные и физические силы? Гордость охватывает меня, когда думаю, что страна не только воевала, она жила суровой и вдохновенной жизнью — снимались кинофильмы: “Иван Грозный”, “Русские люди”, работали театры, писатели и артисты выезжали на фронт бойцам в осажденном Ленинграде. Д. Д. Шостакович написал в блокадном Ленинграде свою Седьмую симфонию, Твардовский — поэму “Василий Теркин”, в Ташкенте строился драматический театр. Нет, такой народ невозможно поработить! Я горжусь своей принадлежностью к великой России!
Объяснение:
Справою Бейліса називають суд над київським євреєм Менахемом Менделем Бейлісом. Вихідним пунктом стало вбивство дванадцятирічного хлопчика Андрія Ющинського 12 березня 1911 року. Цей процес викликав обурення в Європі через політичну інструменталізацію процесу (антисемітизм).
Під враженням Жовтневого маніфесту та реформ Столипіна, політична дискусія в Російській імперії все частіше мала місце; зокрема, почали виступати за скасування антиєврейських законів. Міністр юстиції Іван Щегловітов став її захисником і зміг отримати значний після вбивства Столипіна в 1911 році.
20 березня 1911 року в печері під Києвом було знайдено тіло Андрія Ющинського, який зник за вісім днів раніше. Тіло його було частково роздягнене і мало майже 50 колото-різаних поранень. На його похороні були розповсюджені листівки, які зображували вбивство хлопця як ритуальне вбивство, яке здійснили євреї.
Попри докази того, що вбивцею була Віра Чеберяк, київські консерватори та ультраправі чорносотенці вимагали звинувачення саме у ритуальному вбивстві. За підтримки МВС їм вдалося звільнити інспектора міліції. На підставі свідчень службовця, єврея Менделя Бейліса було заарештовано та звинувачено у викраденні та вбивстві Ющинського.
Навіть через два роки після його арешту обвинувачення все ще не мало доказів проти Бейліса. Однак процес розпочався в 1913 році. Попри успіх захисту, який підтверджував невинність Бейліса, обвинувачення стверджувало, що вбивство Ющинського насправді було ритуальним вбивством невідомих єврейських злочинців.
ЗМІ повідомляли про справу Бейліса по всій Європі. Очевидна причетність вищих державних службовців до помилкових звинувачень викликала велике обурення за кордоном. Після Лютневої революції 1917 року численні слідчі справи Бейліса були заарештовані. Веру Чеберяк та членів її банди судили в 1919 році через вбивство Ющинського.