Після смерті свого батька, короля Юрія I Львовича, правив Галицько-Волинською державою разом зі своїм братом Левом II. Уперше згадується 1315 року в грамоті краківського князя Владислава I Локетека. А в грамоті 1316 року Андрій і Лев Юрійовичі називають себе королями Руської землі — Галичини й Волині. Історики (зокрема, Михайло Грушевський) припускають, що від батька Андрій отримав Волинь, а Лев — Галицьку землю. У пізньому литовсько-руському літописі 16 століття Лева, проте, названо луцьким князем.
Андрій і Лев Юрійовичі у 1316 році брали участь у боротьбі краківського князів проти магдебурзьких маркграфів. Налагодивши тісні союзницькі зв'язки з польським королем Владиславом I Локетком і Тевтонським орденом, намагалися послабити залежність від Золотої Орди. Сприяли торгівлі між галицькими і польськими купцями. Успішно боролися проти монголо-татар, захищаючи західнослов'янські землі від їхніх набігів, і з Литвою. Збереглася грамота Андрія Юрійовича з печаткою, де він титулував себе королем Галичини та Володимирії. Загинув одночасно з Левом ІІ Юрійовичем (1323), на думку деяких істориків — у боротьбі з монголо-татарами, інших — з литовцями, захищаючи від них Підляшшя. Литовсько-руські літописи XVI століття розповідають, ніби Андрій і Лев Юрійовичі (названі Володимиром Волинським і Левом Луцьким[джерело?]) загинули у війні з великим князем литовським Гедиміном. Натомість Локетек у листі 1323 року до Папи Івана XXII писав, що ці князі, що були захистом Польщі від татар, нещодавно загинули, ймовірно, у боротьбі з Золотою Ордою.
Після смерті Андрія Юрійовича пряма лінія нащадків Романа Великого майже припинилася. Деякий час номінально правив Володимир Львович, приблизно до кінця 1324 — початку 1325 років[3]. Потім на галицько-волинський престол було за мазовецького князя Болеслава Тройденовича, який прийняв ім'я Юрія ІІ. Таким чином перервалась династія українських королів Романовичів.
У короля Андрія була дочка Ганна-Буче, яка стала дружиною короля Русі Дмитра-Любарта.
Объяснение:
Рассматриваются основные события, происходившие на территории нынешней Республики Беларусь в конце 1943— январе— августе 1944 гг. а) (белор. Савецкі партызанскі рух у Беларусі) — партизанское движение во время Великой Отечественной войны против немецких оккупантов и их союзников на территории БССР в 1941—1944 годах. Основными организаторами партизанского движения являлись коммунисты и беспартийные активисты, бывшие воины и командиры Красной армии. 6)Соединённые Штаты Америки вступили в Первую мировую войну 6 апреля 1917 года. До этого они сохраняли нейтралитет. Американские войска воевали с октября 1917 года на Западном фронте и с июля 1918 года на Итальянском фронте. За время войны в армию было призвано более 4 млн человек. г)Ку́рская би́тва (5 июля — 23 августа 1943 года; также известна как Битва на Курской дуге) — совокупность стратегических оборонительной (5—23 июля) и наступательных (12 июля — 23 августа) операций Красной армии в Великой Отечественной войне с целью сорвать крупное наступление сил вермахта и разгромить его стратегическую группировку[9]. По своим масштабам, задействованным силам и средствам, напряжённости, результатам и военно-политическим последствиям является одним из ключевых сражений Второй мировой войны и Великой Отечественной войны. В историографии считается самым крупным
Объяснение: его нет
Не бывает государства "огущ"
Объяснение:
Огузское государство или Конфедера́ция Огу́зов (756—1055) было основано огузами. Первоначально огузы кочевали в Семиречье. Вытесненные карлуками, огузы переселились на среднее течение Сырдарьи. Позднее они расселились от Сырдарьи до Волги. Политической консолидации союза племён огузов борьба с печенегами. Китайские источники, восходящие к VII-VIII векам, утверждают, что Огузская конфедерация Токуз-Огуз (китайское Гу–су, Кут для Огузов) последовательно показана в окрестностях Иссык-Куля-Таласа[3]. Из района Иссык-Куля центр Огузской конфедерации под давлением беженцев жёлтых тюргешей переместился в низовья Сырдарьи