1. Отже, козацькі літописи відіграли винятково важливу роль у розвитку українознавства. По-перше, вони збагатили знання про формування української нації в козацько-гетьманську добу, про її боротьбу за волю, незалежність і власну державність. По-друге, літописи стали цінним джерелом для подальших українознавчих досліджень, оскільки проливають світло на всі проблеми буття українського народу в добу модерної історії. По-третє, поява козацьких літописів засвідчила потужний поступ інтелектуального і духовного розвитку українського народу, його природне тяжіння до самопізнання, до засвоєння надбань освіти і культури, сконцентрованих в українознавстві. По-четверте, козацькі літописи послужили надійним містком, який поєднав літописну традицію княжої доби зі становленням наукового українознавства середини і 2-ої половини ХІХ ст. Власне, вони вже не були літописами у буквальному значенні слова, а виступали як історико-літературні твори з елементами наукового осмислення подій, явищ і фактів. За своїм інформаційним потенціалом вони не вичерпали свого джерельного значення і в сучасних умовах.
Подробнее - на -
Объяснение:
Отже, козацькі літописи відіграли винятково важливу роль у розвитку українознавства. По-перше, вони збагатили знання про формування української нації в козацько-гетьманську добу, про її боротьбу за волю, незалежність і власну державність. По-друге, літописи стали цінним джерелом для подальших українознавчих досліджень, оскільки проливають світло на всі проблеми буття українського народу в добу модерної історії. По-третє, поява козацьких літописів засвідчила потужний поступ інтелектуального і духовного розвитку українського народу, його природне тяжіння до самопізнання, до засвоєння надбань освіти і культури, сконцентрованих в українознавстві. По-четверте, козацькі літописи послужили надійним містком, який поєднав літописну традицію княжої доби зі становленням наукового українознавства середини і 2-ої половини ХІХ ст. Власне, вони вже не були літописами у буквальному значенні слова, а виступали як історико-літературні твори з елементами наукового осмислення подій, явищ і фактів. За своїм інформаційним потенціалом вони не вичерпали свого джерельного значення і в сучасних умовах.
Объяснение:
Огромные пространства так называемых «южнорусских степей» от Днепра и далеко за Волгу на Восток, начиная с XI в. и вплоть до XV в., в восточной (арабской и персидской) литературе носили имя «Дешт-и-Кыпчак», т. е. Кыпчакская степь. 1 Само слово «Кыпчак» не знакомо ни русским летописям, ни византийским хроникам. Древнерусские летописи употребляют термин «половцы», а византийские, как и авторы, писавшие на латинском языке, — термин «команы». Вопросы этногенеза половцев были уже не раз предметом научного рассмотрения. Последние мнения по этому вопросу были высказаны Марквартом, В. В. Бартольдом, Д. Россовским и А. Пономаревым. Однако едва ли можно признать, что здесь все ясно. 2 Не вдаваясь в вопрос о том, каким образом народ, называемый на Востоке кыпчаками. получил наименование «половцев», считаем необходимым подчеркнуть, что уже в конце XI в. он был полным хозяином всего Дешт-и-Кыпчак. Было бы безнадежно искать точной даты появления половцев на территории юго-восточной Европы, хотя попытки эти делаются как в востоковедческой, так и в русской исторической науке. Крупные политические события связываются с половцами или кыпчаками только с начала XII в.