Тридцятилітня війна була першим загальноєвропейським конфліктом за участю більшості держав тодішньої Європи: Габсбурзького блоку разом з Ватиканом, з одного боку, і Франції, Швеції, Нідерландів - з другого. Фактично це була війна між католицизмом і протестантизмом (абсолютистська Франція, однак, пристала до другого табору). Причинами війни були внутрішні суперечності в німецькому світі, суперництво європейських держав, зокрема Франції з австрійськими та іспанськими Габсбургами.
Габсбурги - династія, яка правила так званою Священною Римською імперією німецької нації (до 1806р.), Іспанією (1616-1700), Австрійською імперією (формально з 1804р.) та Австро-Угорщиною (1867-1918). Своє ім'я династія отримала від назви замку Габсбург, побудованого 1027р. на р.Ааре у Швейцарії. Спочатку Габсбургам належало ландграфство Верхнього Ельзасу та деякі землі в Люцерні. Фрідріх І дещо розширив ці володіння, а за правління його онука Габсбурги дістали також графство Ааргау, В першій половині XIII ст. володіння графа Рудольфа поділили його сини Альбрехт Мудрий і Рудольф. Рудольф заснував так звану Лауффенбурзьку лінію Габсбургів, яка у свою чергу розпалася ще на дві, але в 1415 р. припинила існування. Альбрехт Мудрий став родоначальником головної лінії династії. Його син - перший імператор з династії Габсбургів Рудольф І (1273-1291) - протягом 1276-1278рр. відвоював у Чехії Австрію, Штирію, Каринтію та Крайку, створивши ядро володінь Габсбургів. 31438р. і аж до ліквідації Священної Римської імперії німецький трон фактично був спадковим у династії Габсбургів. За сина Фрідріха III (1440-1498) Максиміліана І (1493-1519) до австрійських володінь династії було приєднано Нідерланди. За Карла V ( 1519-1556) Габсбурги об'єднали під своєю владою Німеччину, Австрію, Іспанію, Нідерланди, частину Італії та американські колонії Іспанії. Після зречення Карла V Іспанія з її володіннями в Старому та Новому світі перейшла до його сина Філіппа II - засновника іспанського відгалуження Габсбургів, а Австрія з імператорським титулом - до його брата Фердинанда І (1556-1564). У результаті війни за Іспанську спадщину (1701-1714), яка спалахнула після смерті останнього іспанського короля з династії Карла II (1665- 1700), австрійські Габсбурги оволоділи іспанськими Нідерландами та Італією. Як лише номінальні правителі Німеччини Габсбурги прагнули закріпитися в Австрії та інших підвладних їм областях, встановлюючи абсолютистські режими. Від шлюбу Марії Терези (1740-1780) з лотаринзьким герцогом Францем Стефаном народилися Йосиф II (помер 1790р.) і Леопольд II - родоначальник останнього коліна династії, що правила в Австро-Угорщині. В результаті революції 1848-1849рр. Фердинанд І (1885-1848) був змушений зректися австрійського трону на користь свого племінника Франца Иосифа І (1848-1916), котрий у грудні 1867р. санкціонував австроугорську домовленість про утворення дуалістичної Австро-Угорської монархії. Останній представник правлячої династії Габсбургів Карл І (1916-1918) зрікся престолу після поразки Австро-Угорщини в Першій світовій війні 1914-1918 рр.
Объяснение:
У 1764 р. Катерина ІІ змусила К. Розумовського скаласти гетьманські повноваження. Таким чином він став останнім гетьманом України. 1765р - На Слобожанщині була створена Слобінсько - Українська губернія. Полково-сотенний устрій було скасовано, слобожанське козацьке військо ліквідовано. - у 1781 р. було створено Малоросійське генерал- губернаторство; поділ на полки і сотні скасовано , козацькі полки стали полками російської армії. - у 1783 р. було запроваджено кріпацтво. Таким чином, наприкінці ХІІІ ст.царизм остаточно ліквідував українську державність.
Участие в Крымской войне 1853-56 гг. на стороне противников России, с которой Австрийская империя ещё с Венского конгресса состояла в Священнном союзе, в ближайшие 10 лет обернулось для них бумерангом.
В 1859 году после войны с Францией и Италией (Сардинским королевством) Австрия потеряла Ломбардию, а в 1866 году после войны против Италии и Пруссии - Гольштейн и Венецианскую область. Косвенным последствием этих потерь в 1867 году стала необходимость преобразования империи Габсбургов в двуединую Австро-венгерскую монархию, т. е. очевидное ослабление централизующего начала.
Таким образом, на старте последней трети 19 века мы имеем, с одной стороны — ослабленную Австро-Венгрию, понесшую экономически ощутимые территориальные потери, а с другой — Италию, которая только что получила важнейшую для синергетического роста предпосылку объединения. И тем не менее, даже при таком раскладе Австро-Венгрия сосредотачивается и показывает вплоть до начала ПМВ лучшие результаты индустриализации, нежели Италия.
Здесь надо заметить, что своим неоспоримым индустриальным успехам мирового значения - в том числе, в автомобилестроении - Италия была обязана как раз тем территориально-производственным комплексам, которые сформировались во время австрийского владычества над Ломбардией и Пьемонтом.
Причины опережающего роста экономики А. -В. относительно Италии:
- более, чем полуторакратное превосходство в населении (53 млн. против 33,2 млн.) при более высоком образовательном потенциале.
- лучшая обеспеченность А. -В. сырьевыми ресурсами, к которой в 1870-е гг. добавилось активная электрификация промышленности, транспорта и быта. Первое в мире метро было открыто в Будапеште.
- упор на развитие технологически передовых отраслей машиностроения, концентрировавшегося в районах А. -В., прилегающих к Германии
Возник парадокс: Италия с трёх сторон окружена морями, но наибольших успехов добился как военный, так и коммерческий флот А. -В. Сам факт существования этого флота сегодня многих удивляет - но оказалось, что и без Венеции им оказалось достаточно небольшого пятачка на Адриатике от Триеста до Риеки.
По физико-географическим и климатическим причинам земельный фонд Австро-Венгрии оказался более пригоден для развития производства культур, ориетированных на экспорт (сахарная промышленность) и на выращивание сырья для лёгкой промышленности, нежели в Италии. В Новое время на одних виноградниках страна разбогатеть не может. Как результат - усиленный отток рабочей силы из Италии в США. Надо сказать, что эмиграция также подрывала и экономику Австро-Венгрии, но всё-таки это было в меньшей степени, чем в Италии.
Наконец, транспортные связи с остальной Западной Европой. Австро-Венгрия была "тут и рядом" с Германией, Россией и Францией, в то время как итальянский народнохозяйственный комплекс находился несколько "на отшибе" относительно потенциальных партнёров по внутриевропейской внешней торговле.