В данный период Российская империя была в тяжёлых отношениях с некоторыми странами востока. Так например, с Османской империей Россия воевала только при Екатерине 2 несколько раз, также велась война в годы правления Анны Иоанновны 1735-1739 гг. в данной войне отличились генерал-фельдмаршал Миних и П.П. Ласси. Другая ситуация, это Георгиевский трактат 1783г. Когда правитель Грузии заявил, что Грузия хочет оказаться под покровительством России. Таким образом можно выяснить, что Россия в 18 веке являлась весомым игроком не только в Европе, но и на Востоке, будучи великой империей, Россия смогла достичь кульминационного величия, а российских правителей почитали и уважали не только в Европе, но и на восточном рубеже.
Хаза́ры-тюркоязычный кочевой народ. Стал известен в Восточном Предкавказье (равнинный Дагестан) вскоре после гуннского нашествия.
Относительно происхождения хазар и их прародины высказаны следующие гипотезы:
Хазары являются потомками гуннского племени акацир, известного в Европе с V века (А. В. Гадло, О. Прицак).
Хазары имеют уйгурское происхождение, от центрально-азиатского народа ко-са, упомянутого в китайских источниках. (Д. Данлоп) (см. основную статью Уйгурская теория происхождения хазар).
Хазары являются потомками эфталитов, мигрировавших на Кавказ из Хорасана (Восточный Иран) (Д. Людвиг).
Хазары происходят от племенного союза, сформированного огурами, савирами и на завершающем этапе алтайскими тюрками (П. Голден, М. И. Артамонов, А. П. Новосельцев, Д. Немет).
Последняя точка зрения (в разных вариациях) занимает доминирующее положение в российской и украинской науке[5].
В средневековых генеалогических легендах хазары возводились к потомку Ноя Тогарме. В еврейской литературе они иногда признавались потомками колена Симеона.
Хазарский язык, судя по сохранившимся словам, принадлежал к тюркской языковой семье, предположительно, к её булгарской группе[6].
Объяснение:
Ордина́ція 1638 (від лат. ordinatus — упорядкований, «Ординація Війська Запорізького реєстрового, що перебуває на службі Речі Посполитої») — постанова вального сейму, видана у грудні 1638 року після придушення козацько-селянського повстання під керівництвом Павлюка та Скидана[1].
Згідно з ординацією було скасовано виборність козацької старшини і ліквідовано козацький суд. Козацький реєстр зменшувався до 6 тисяч осіб — 6 полків по тисячі козаків у кожному. До реєстру вносили тільки тих козаків, які не брали участі у повстанні. Лише сотники та отамани могли бути обрані з козаків, які мали заслуги перед Річчю Посполитою. Усі виключені з реєстру повинні були повернутися до свого попереднього стану. Замість гетьмана призначали старшого комісара козацького війська, який підлягав безпосередньо коронному гетьманові Польщі. Йому віддавалась уся військова і судова влада в реєстрі і доручалося рішуче придушувати будь-яке «своєвільство козацьке». Резиденцією комісара було місто Трахтемирів (див. Трахтемирівський монастир). Посади полковників і осавулів також заміщали винятково з шляхтичів. Козакам дозволялося жити лише в королівських маєтностях Черкаського, Корсунського та Канівського староств. Міщанам і селянам під страхом смертної кари заборонялося вступати у козаки і навіть віддавати своїх дочок заміж за козаків.
Решта пунктів ординації спрямовувалася проти Запорозької Січі. Два полки реєстровців повинні були постійно перебувати на Січі, щоб допомагати запорожцям відбивати татарські напади і перешкоджати їхнім походам у Крим і Туреччину. На Запоріжжя козак міг потрапити лише при наявності паспорта, затвердженого комісаром. Ординацією передбачалося відбудувати Кодак і розмістити в ньому сильний гарнізон з 600 піхотинців і 100 найманих драгунів. Нереєстрове козацтво ординацію не визнало.
30 серпня 1638 року Микола Потоцький скликав у Києві «загальну раду» реєстрових козаків, у якій, однак крім старшини, мали право взяти участь по кілька чоловік від кожного з шести полків. На раді і була оголошена Ординація війська Запорозького реєстрового.
24 листопада 1638 року в урочищі Масловий Став відбулася «остаточна комісія з козаками», на якій в присутності М.Потоцького та інших панів була виголошена ухвала. В ній мовилося, зокрема, про те, що козаки «покірно приймають заслужене ярмо на свої шиї». Комісаром реєстру призначався шляхтич П. Комаровський, військовими осавулами — Левко Бубновський та Ілляш Караїмович. Серед сотників, яких обрали козаки, були і майбутні діячі національно-визвольної війни 1648—1654 років — Богдан Хмельницький та Федір Лютай.