1.Король делал подарки церкви, он дарил земли и драгоценности, а церковь укрепляла власть короля, говоря что его деяния угодны богу. 2.Служители церкви представляли особый слой населения — духовенство: оно руководило духовной жизнью людей. Остальные люди назывались мирянами: они жили в миру, то есть не порывали с житейскими делами. 3.По своему виду и материалу средневековая книга отличалась от античной. В древности книга чаще всего была папирусным свитком, в поздней Римской империи — свитком из пергамена. В Средние века она приобрела современный вид сложенных и переплетённых листов пергамена. Он был прочнее, чем папирус, его можно было сгибать и писать на нём с обеих сторон. Но пергамен был очень дорог: на изготовление Библии большого формата требовались шкуры с 300 телят.. Над одной рукописной книгой в течение долгого времени трудилось много людей: одни писали текст каллиграфическим (красивым) почерком; другие затейливо украшали заглавные буквы в начале красной строки — инициалы, вписывая в них целые живописные сцены — миниатюры, третьи делали заставки и орнамент. К тому времени был выработан единообразный чёткий шрифт. Возродилось умение рисовать человеческие фигуры. На пергамене писали птичьими перьями.
4.Некоторые христиане желали посвятить жизнь только служению Богу. Они уединялись в пустынных местах — в лесах, на островках, где создавали свои маленькие обители. Таких людей называют монахами. Вскоре монахи по всей Европе стали создавать религиозные общины — монастыри. В отличие от белого духовенства монахи назывались чёрным духовенством (по тёмному цвету их одеяний). 5.При монастырях, а позже при храмах и соборах в городах стали открываться соборные школы. В них деления на классы по возрасту не было. Обучение шло на латинском языке. Ни один народ на этом языке уже не говорил. Это был международный язык образованных людей Западной Европы: на нём читали молитвы, писали книги, записывали законы, составляли важные послания. В монастырской школе в полное школьное образование входило с античных времён изучение «семи свободных искусств» : наук тривиума и квадривиума. Тривиум — первая ступень — включал в себя грамматику (умение читать и писать на латыни) , риторику (красноречие) и диалектику (искусство рассуждать) . Во вторую ступень образования — квадривиум входили арифметика, геометрия, астрономия и музыка. Только освоив эти науки, можно было в дальнейшем изучать «царицу наук» — богословие.
Объяснение:
можно лучший ответ?
Народився Володимир Мономах 1053 року. Одержав від батька уділ у Смоленську та Чернігові.
За дорученням князя Всеволода брав участь у походах проти половців, допомагав полякам у війні з чехами, виконував дипломатичні доручення. У 1093 році помер його батько, великий князь Всеволод Ярославич, який активно боровся за єдність Київської держави. З 1093 по 1113 рік відбувалися часті напади половців на Русь, водночас почалися князівські міжусобиці.
Володимир, прагнучи припинити їх і об’єднати князів на спільну боротьбу, був одним з ініціаторів Любецького (1097), Витичівського (1100) та Долобського (1103) з’їздів князів. 1094 року Володимир став Переяславським князем. У 1103—1111 роках разом з київським князем Святополком Ізяславичем здійснив ряд походів проти половців. 1113 року, після смерті Святополка Ізяславича, у Київській землі спалахує повстання міщан та селян, незадоволених свавіллям бояр та лихварів.
Київська верхівка за Володимира стати князем у Києві і придушити повстання. Володимир, проголошений великим князем київським, розправляється з повсталими, але змушений був піти на ряд поступок, зокрема прийняти закон, згідно з яким зменшувалися рези (відсотки) за позички на 25%, скасовувалося холопство за борги.
Ці нововведення увійшли до складу розширеної редакції прийнятої раніше Ярославом Мудрим "Руської правди" й відомі як Статут Володимира Мономаха. За час свого владарювання на київському великокнязівському престолі Володимир Мономах утвердив централізовану монархічну владу по всій давньоруській землі й на деякий час зупинив процес роздроблення Київської держави, що почала занепадати після смерті Ярослава Мудрого.
Йому не підкорилися тільки Галицька, Чернігівсько-Сіверська землі, що належали відповідно Ростиславичам і Святополковичам, та Полоцьк, де правили Всеславичі. Час князювання Володимира Мономаха на великому київському престолі характеризується розквітом світського та церковного будівництва, літератури, малярства. Під впливом князя було написано славнозвісну пам’ятку давньоруської літератури "Повість минулих літ". Видатний державець і полководець, що брав участь у 83 походах, був ще й талановитим письменником, написав близько 1117 року "Повчання" своїм дітям, яке, подаючи ряд цікавих фактів з життя самого князя, містить сформовані на основі християнської моралі та кодексів честі й звитяги життєві правила та закони співжиття тогочасного суспільства, закликає князів утриматися від усобиць і чвар заради цілісності держави.
Помер Володимир Мономах 25 травня 1125 року поблизу Переяслава на 73-му році життя. Поховано його у Києві, в соборі святої Софії. Того ж року кияни обрали князем старшого сина Володимирового — Мстислава. Зі смертю Мономаха закінчився період стабільної єдності Київської держави й почався період поступового її занепаду.
Володимир Мономах виступив на арену політичного життя у п’ятнадцятирічному віці, з 1078 року, коли його батько, Всеволод Ярославич, почав князювати у Києві. Саме в ті часи особливо загострилася міжусобна боротьба поміж князями, які не могли вирішити між собою спадкові справи. Ще Ярослав Мудрий запровадив принцип старшинства в межах князівської родини. За старшим сином Ізяславом він закріпив Київ і Новгород, другому, Святославу, віддав Черні-гів, третьому, Всеволодові, — Переяслав, четвертому, Вячеславові, — Смоленськ, найменшому, Ігореві, — Володимир-Волинський.
Як тільки у котромусь з князівств звільнявся престол, кожен брат мав сходити на вищий уділ. Таким чином кожен спадкоємець по черзі, за задумом Ярослава, сідав на київський, найвищий престол. Певний час ця система давала можливість уникати сімейних чвар. Але усобиці зі смертю Ярослава спалахнули з новою силою, оскільки його система спадковості суперечила іншому прадавньому принципові — спадкоємству від батька до старшого сина.