Досить складна склалася ситуація на Русі під кінець 980 року, визначила головний напрямок першого етапу Володимирового врядування. Прийшовши до влади як речник язичницької реакції, мусив діяти відповідно до обраної ним політичної лінії. Так він посів місце лідера антихристиянської партії: хоч і позашлюбне, а все ж княже походження давало йому перевагу над численними блудами, вовчими хвостами та їм подібними [16, с. 170-172].
Одним із перших заходів Володимира стало створення нового язичницького пантеону на Перуновому горбі - замість старого, знищеного Ольгою. Це капище розташовувалося за межами тогочасного акрополя, поруч із яром, що відокремлював Старокиївську гору від Михайлівської. Святилище складалося із шести ідолів, яких дослідники вважають за верховні божества шести головних східнослов'янських племен: Полян, Сіверян, Древлян, Дреговичів, Кривичів та Ільменських словенів. Усе розмаїття елементів стародавнього язичництва: вірування, звичаї, наявність живих носіїв релігійних традицій тощо - побажав використати для ідеологічної підтримки своєї влади великий князь Володимир Святославич. Саме ним було створено пантеон богів, шанованих і знаних у різних землях держави [37, с. 25-30]. Створення такого релігійного осередку в політичному і економічному центрі Київської Русі мало на меті обґрунтувати територіальну єдність та неподільність підлеглих князю земель, соціальну та етнічну спільність підданих. Племінному сепаратизму слід було покласти край [39, с. 3-19].
На початку князювання Володимир мусив покласти багато труду у те, щоби утримати разом різнорідні землі і племена. Коли почалася боротьба між Святославичами, дальші землі не почували над собою сильної влади і почали жити своїм окремим життям, як жили колись, у давні часи. Треба було наново силою притягати їх до державної організації. Протягом кількох років Володимир безнастанно був у воєнних походах, з військом виправлявся в різні сторони [51, с. 17]. Володимир утвердив династичну ідею, за якою тільки його нащадки могли володіти Руською державою, яка на той час мала консолідуючу роль. Поділ держави на уділи сприяв зміцненню Русі. Сини Володимира були не князями, а лише намісниками князя.
Объяснение:
Володимир був першим реформатором на Русі. Якщо Олег, Ігор, Святослав ставили понад усе військові походи, менше займаючись внутрідержавними справами, то Володимир і діяльність за межами країни підпорядковував завданням внутрішнього життя. Якщо його попередники були типовими володарями дофеодальної (родоплемінної) епохи, то Володимир своєю діяльністю об'єднав обидві історичні епохи: родоплемінну і феодальну [34, с. 116]. Він усвідомив необхідність проведення правової реформи. У «Повісті минулих літ» вказується, що Володимир думав і про ратні справи, і про «устав земний», і про державне будівництво, і про регулювання суспільно-правових відносин у державі [4, с. 66].
Пристосування прадавніх язичницьких культів східних слов'ян до нових форм економічного й суспільно-політичного життя не змогло задовольнити потреби ранньофеодального суспільства i його держави. Протягом усього кількох років (за літописною хронологією - восьми) з часу проведення уніфікації i об'єднання язичницьких культів на основі традиційних вирувань східних слов'ян відбулося перегрупування політичних сил всередині панівної верстви Київської Русі, загалом завершилося її станове оформлення та консолідація. Язичництво, нехай i реформоване в політеїзм, уже не відповідало соціальним i політичним вимогам та претензіям правлячої верхівки, що прискорено феодалізувалася. Збереження язичництва перешкоджало рівноправним відносинам Київської Русі з християнськими державами середньовічного світу. Тільки монотеїзм міг послужити сталою опорою для реалізації цих прагнень i до забезпечити міцне становище влади великого князя.
1. Российское государство в период Смутного времени начала XVII века Внутрення политика России в период правления Федора Иоанновича. Государственная деятельность и основные реформы Бориса Годунова. Развитие процесса закрепощения крестьян. Причины и последствия кризиса Смутного времени. Борьба с иноземными захватчиками. контрольная работа [24,5 K], добавлен 18.05.2009
2. Изменения в положении крестьян и холопов во второй половине XVI века Правила выхода крестьян от землевладельцев по Судебнику 1550 г. и их применение. Причины и содержание хозяйственного кризиса 1570-90-х гг. Указ об "Урочные летах". "Указная" и "безуказная" теории закрепощения крестьян. Положение холопов в конце XVI в. реферат [33,7 K], добавлен 13.01.2015
3. Отмена крепостного права Вопрос о происхождении крепостного права в России, процесс его формирования. Этапы юридического закрепощения крестьян. Земельная реформа Ивана IV Грозного. Крепостное право в XVII, XVIII вв. в условиях развития товарного обращения, его отмена в XIX в. реферат [28,7 K], добавлен 12.12.2010
4. Основные этапы закрепощения крестьян в России Начало ограничения крестьянских переходов. Обзор судебников 1497–1550 годов. Решающий этап формирования системы крепостного права. Основные причины принятия Соборного Уложения 1649 г. Окончательное оформление общегосударственной системы крепостного права. реферат [29,2 K], добавлен 18.08.2014
5. Процесс закрепощения крестьян на Руси. Юридическое оформление крепостного права Крепостное право, совокупность юридических норм феодального государства, закреплявших наиболее полную и суровую форму крестьянской зависимости при феодализме. Основной признак крепостного права тот, что крестьянство считалось прикрепленным к земле. контрольная работа [29,7 K], добавлен 24.12.2008
6. Русско-английские отношения в период русской Смуты (1581-1613 гг.) Письменная дипломатия как часть обрядовой стороны отношений России и Англии конца XVI- начала XVII века. Причины развития торгово-экономических отношений между Россией и Англией. Влияние Англии на развитие медицины в России XVI - начала XVII века. курсовая работа [1,5 M], добавлен 15.12.2013
7. Отмена крепостного права в России Понятие и содержание крестьянской реформы. Причины и предпосылки отмены крепостного права. Основные положения крестьянской реформы: размер наделов, местные положения, повинности временнообязанных крестьян, освобождение дворовых крестьян, выкупные платежи. реферат [44,3 K], добавлен 16.01.2014
8. Отмена крепостного права в России: оценки историков Основные предпосылки и подготовка крестьянской реформы. Законодательные акты "Положений" 19 февраля 1861 года. Правое положение крестьян. Крестьянское общественное управление. Повинности временно-обязанных крестьян. Итоги и основные последствия реформы. контрольная работа [34,3 K], добавлен 09.11.2010
9. Истоки русского деспотизма Зарождение деспотических традиций в период монгольского ига. Традиции самодержавного правления при Иване III. Трансформация титулатуры русского правителя. Укрепление традиций деспотического правления при Иване Грозном. Опритчина - ее цели и результат. контрольная работа [30,8 K], добавлен 26.04.2009
10. Крестьянская реформа в России Кризис крепостнической системы, крестьянские волнения, особенно усилившиеся во время Крымской войны - основные причины крестьянской реформы. Главные положения реформ. Размер наделов, повинности временно обязанных крестьян, освобождение дворовых крестьян.
После того, как последний представитель дома Романовых по мужской линии, Петр 2, умер в 1730 г. Анна была приглашена занять царский престол. Однако пригласившие ее члены Тайного Верховного Совета серьезно ограничили ее полномочия. Подписав Кондиции Анна Иоанновна лишилась фактической власти, передав ее Совету. Впрочем, Кондиции уже в феврале 1730 г. были разорваны императрицей. При поддержке гвардии и дворянства она была провозглашена самодержавной императрицей. Правление Анны Иоанновны началось с ликвидации Тайного Верховного Совета и замены его Кабинетом министров. Стремясь оградить себя от заговоров, Анна учредила Канцелярию тайных розыскных дел, которая быстро обрела немалую силу. Благодаря сохранению во внешней политике курса, взятого еще Петром Великим, Россия в период царствовании Анны смогла укрепить свои позиции на мировой арене. Велись успешные военные компании. Но были и крупные промахи, такие, как заключение Белградского мира. За время правления Анны Иоанновны значительно улучшилось почтовое сообщение между городами, в провинциях была создана полиция. Улучшилась и ситуация с высшим образованием. Немало мер было предпринято для развития и усиления российских флота и армии. Управлением Анна занималась мало, доверив решение ванных вопросов своим советникам, многие их которых были немцами. Наиболее влиятельной фигурой той эпохи являлся Бирон, вмешивавшийся во многие дела управления страной ради собственной наживы. Двор императрицы Анны отличался небывалой роскошью. Расходы на его содержание и развлечения Анны были огромны. Биография Анны Иоанновны окончилась (17) 28 октября 1740 г. Она умерла в Петербурге и была похоронена в Петропавловском соборе. Перед смертью Анна объявила своим наследником племянника, Ивана Антоновича. Регентом при нем стал Бирон. Но скоро Бирон был арестован, а власть в стране перешла к дочери Петра Великого, Елизавете
Прихід до влади та політична діяльність
Досить складна склалася ситуація на Русі під кінець 980 року, визначила головний напрямок першого етапу Володимирового врядування. Прийшовши до влади як речник язичницької реакції, мусив діяти відповідно до обраної ним політичної лінії. Так він посів місце лідера антихристиянської партії: хоч і позашлюбне, а все ж княже походження давало йому перевагу над численними блудами, вовчими хвостами та їм подібними [16, с. 170-172].
Одним із перших заходів Володимира стало створення нового язичницького пантеону на Перуновому горбі - замість старого, знищеного Ольгою. Це капище розташовувалося за межами тогочасного акрополя, поруч із яром, що відокремлював Старокиївську гору від Михайлівської. Святилище складалося із шести ідолів, яких дослідники вважають за верховні божества шести головних східнослов'янських племен: Полян, Сіверян, Древлян, Дреговичів, Кривичів та Ільменських словенів. Усе розмаїття елементів стародавнього язичництва: вірування, звичаї, наявність живих носіїв релігійних традицій тощо - побажав використати для ідеологічної підтримки своєї влади великий князь Володимир Святославич. Саме ним було створено пантеон богів, шанованих і знаних у різних землях держави [37, с. 25-30]. Створення такого релігійного осередку в політичному і економічному центрі Київської Русі мало на меті обґрунтувати територіальну єдність та неподільність підлеглих князю земель, соціальну та етнічну спільність підданих. Племінному сепаратизму слід було покласти край [39, с. 3-19].
На початку князювання Володимир мусив покласти багато труду у те, щоби утримати разом різнорідні землі і племена. Коли почалася боротьба між Святославичами, дальші землі не почували над собою сильної влади і почали жити своїм окремим життям, як жили колись, у давні часи. Треба було наново силою притягати їх до державної організації. Протягом кількох років Володимир безнастанно був у воєнних походах, з військом виправлявся в різні сторони [51, с. 17]. Володимир утвердив династичну ідею, за якою тільки його нащадки могли володіти Руською державою, яка на той час мала консолідуючу роль. Поділ держави на уділи сприяв зміцненню Русі. Сини Володимира були не князями, а лише намісниками князя.
Объяснение:
Володимир був першим реформатором на Русі. Якщо Олег, Ігор, Святослав ставили понад усе військові походи, менше займаючись внутрідержавними справами, то Володимир і діяльність за межами країни підпорядковував завданням внутрішнього життя. Якщо його попередники були типовими володарями дофеодальної (родоплемінної) епохи, то Володимир своєю діяльністю об'єднав обидві історичні епохи: родоплемінну і феодальну [34, с. 116]. Він усвідомив необхідність проведення правової реформи. У «Повісті минулих літ» вказується, що Володимир думав і про ратні справи, і про «устав земний», і про державне будівництво, і про регулювання суспільно-правових відносин у державі [4, с. 66].
Пристосування прадавніх язичницьких культів східних слов'ян до нових форм економічного й суспільно-політичного життя не змогло задовольнити потреби ранньофеодального суспільства i його держави. Протягом усього кількох років (за літописною хронологією - восьми) з часу проведення уніфікації i об'єднання язичницьких культів на основі традиційних вирувань східних слов'ян відбулося перегрупування політичних сил всередині панівної верстви Київської Русі, загалом завершилося її станове оформлення та консолідація. Язичництво, нехай i реформоване в політеїзм, уже не відповідало соціальним i політичним вимогам та претензіям правлячої верхівки, що прискорено феодалізувалася. Збереження язичництва перешкоджало рівноправним відносинам Київської Русі з християнськими державами середньовічного світу. Тільки монотеїзм міг послужити сталою опорою для реалізації цих прагнень i до забезпечити міцне становище влади великого князя.