Колоніа́льна полі́тика — діяльність держави, економічно та політично більш розвиненої, спрямована на включення до кола свого впливу та остаточне підкорення іншої держави, менш сильної, або ж народів, що знаходяться на нижчому щаблі розвитку і, часто, ще не завершили державного оформлення, а також утримання держави чи народу у своїх руках[1].
Колоніальна політика — це політика поневолення і експлуатації за до військового, політичного та економічного примусу народів, країн або територій переважно з іншонаціональним населенням, часто економічно менш розвинених.
Колоніальна політика від самого початку була пов'язана із війнами. Торговельні війни XVII та XVIII ст. велися колоніальними імперіями за колоніальні та торгові переваги. Ці війни супроводжувалися грабіжницькими нападами на чужі колоніальні володіння, а також розвитком піратства.
Впертість та жорстокість, із якими велися колоніальні війни, обумовлювалися намаганням кожної із держав-суперниць монополізувати у своїх руках грабунок залежних держав, а з іншого боку, винятковим значенням колоніальних ринків, що їх, як правило, вдавалося закрити від сторонньої конкуренції. Крім того, для колоній торгівля завжди була нееквівалентною і прибутковість її для метрополії зростала із поступом технічного прогресу. До того ж, колонізатори часто отримували продукцію колоніальних країн задарма, шляхом прямого грабунку. У часи розвитку мануфактурного капіталізму, власне, вирішувалося питання, котра із колоніальних держав завоює торговельну, морську і колоніальну гегемонію і тим забезпечить найсприятливіші умови для розвитку власної промисловості.
Первые сведения, полученные в Китае о Средней Азии вообще и современной Казахстанской территории в частности, принадлежат китайскому послу Чжан-Цяню или Чан-Чуню, отправившемуся из Китая в Среднюю Азию в 138 г. и вернувшемуся в Китай в 126 г. до н. э. Его сведения, как и более поздние, вошли в "Историю старшей ханской династии" [202 г. до н. э.-9 г. н. эры], составленную придворными историографами. Для китайских правящих кругов и их историографов характерно было высокомерное отношение к своим западным соседям и подкрашивание действительных событий в интересах китайского правительства, что чувствуется и в приводимых ниже отрывках. По сведениям Чжан-Цяня на казахской территории в древнее время обитали четыре народности: усунь, канпой, янцай, янцы, причем об усуни и кангюй даются более подробные сведения, а о последних двух народах говорится очень мало, потому что китайцы не имели с ними торговых сношений.