В итоге к 1649 году в Российском государстве существовало огромное количество законодательных актов, которые не только устарели, но и противоречили друг другу.
Этому хаосу разбросанность нормативных актов по ведомствам (по традиции новые законы издавались по запросу того или иного отраслевого приказа, а после утверждения «приписывались» к указной книге этого приказа). Имело место и отсутствие координации в правоприменительной деятельности: зачастую о новой записи в указной книге знали только чиновники конкретного приказа.
Кроме того, казуальный характер правовых норм[2] предшествующего периода становился неэффективным. Законодатель теперь стремился регламентировать правовые основы, то есть перейти к нормативному толкованию правовых норм[3].
К принятию Уложения подтолкнул и вспыхнувший в 1648 году в Москве Соляной бунт; одним из требований восставших был созыв Земского Собора и разработка нового уложения. Бунт постепенно затих, но в качестве одной из уступок восставшим царь пошел на созыв Земского собора, который продолжал свою работу вплоть до принятия в 1649 году Соборного Уложения.
Га́лицько-Воли́нське князівство, також Королі́вство Русь[1] (лат. Regnum Russiæ[2] / Rusie[3]) — середньовічна монархічна держава у Східній Європі. Існувало у 1199—1349 роках. Керувалася князями і королями із династій Рюриковичів, П'ястів та Гедиміновичів. Утворене волинським князем Романом Мстиславичем внаслідок приєднання Галицького князівства у 1199. Після коронації Данила Романовича у 1253, стало Руським королівством, спадкоємцем київської династії, продовжувачем європейських, руських політичних і культурних традицій.
Одне з найбільших князівств періоду феодальної роздробленості Русі. До його складу входили Галицька, Перемишльська, Звенигородська, Теребовльська, Володимирська, Луцька, Белзька, Холмська та Берестейська землі, Пониззя (пізніше Поділля), а також територія між Східними Карпатами, Дністром і Дунаєм — Шипинська та Берладська землі, на яких згодом виникло Молдавське князівство.
Проводило активну зовнішню політику в Східній і Центральній Європі. Головними ворогами (конкурентами) були Польща, Угорщина, з середини XIII століття — Золота Орда і Литва. Для протидії сусідам неодноразово укладались союзи із католицьким Римом і Тевтонським Орденом.
Занепало внаслідок династичної кризи, надмірно сильні позиції боярської шляхти у політиці. У 1340 році, у зв'язку зі смертю від отруєння останнього повновладного правителя князівства Юрія ІІ Болеслава Тройденовича, розпочався тривалий конфлікт між сусідніми державами за галицько-волинську спадщину. У 1349 році королівство перестало існувати як єдина політично ціла одиниця: Галичина була поглинута сусіднім Польським королівством, а Волинь поступово інкорпорована Гедиміновичами до Великого князівства Литовського після смерті останнього руського короля та волинського князя Любарта. Угорщина не визнала зайняття Галицької землі Польщею у 1387 р. У 1434 році на його території було створено Руське, а в 1462 — Белзьке воєводство.
1. марксизм был идеологией Ленина, где в итоге Ленин захватил власть, тем самым марксизм коснулся жизнь общества
2. потому что социал-демократия включала в себя мирную революцию, и относилась к капитализму, что не входило в идеологию Ленина
3. марксизм диктатура пролетариата, социал демократия демократический социализм