Объяснение:
Украї́нське націона́льне відродження — соціальний та політичний рух на території Російської та Австро-Угорської імперій, що виступав за національно-культурне відродження й становлення української нації. Існує безліч різних теорій і оцінок сутності українського національного відродження, як політичного, соціального, національно-визвольного руху. Український національний рух зародився на території Російської імперії у колах козацької старшини, під впливом історичних процесів у Європі кінця XVIII ст. Великодержавна політика царського самодержавства призвела до піднесення українського національного руху в Росії в середині XIX ст. На початку XX ст. він остаточно перейшов у свою політичну стадію і характеризувався активною боротьбою українців за свої як культурні, так і політичні права. З виникненням українських партій, розв'язання національного питання в Росії пов'язується з розв'язанням політичних проблем: ліквідація самодержавства, встановлення парламентаризму, надання демократичних свобод[1][2].
1) Положение граждан определяется размером их прибыли. От него зависит их права и обязанности. В 594 г. до н. э. архонт Солон разделил населения по имущественному признаку на 4 группы:
Самый богатые граждане - пятисотмерники (с годовым доходом 500 медимнов и более), всадники (с доходом более 300 медимнов) т. е. весьма зажиточных граждан. Зевгиты (с доходом от 200 медимнов). Феты (менее 200 медимнов). Представители первых двух групп служили в коннице, всадники составляли тяжеловооруженную пехоту. Феты во время войны служили в легкой пехоте или гребли на кораблях.
Про древний рим можно найти на фото 9
2) В Афинах господствующее положение принадлежало родовой знати. Высшие правительственные должности занимали аристократы. Высшая власть принадлежала ареопага, что состоял из представителей родовой знати, и 9 архонтам - государственным чиновникам.
Тоже на фото. Житель Древнего Рима (я про плебеев щас) мог выбирать народного трибуна, чтобы обратится к нему с о защите и нарушение его прав.
Коренные Также могли принимать участие в народном собрании и занимать высокие должностные места.
3) Вооружение и тактика римского войска в древнейшие времена существенно не отличались от таковых у греков. Однако сила римской военной организации была в ее исключительной гибкости и при : по ходу войн, которые римлянам приходилось вести, они заимствовали сильные черты армий противника и меняли свою тактику в зависимости от конкретных условий.