1.у степових районах Північного Причорномор'я, на території сучасної Південної та Південно-Східної України, а частково і в Криму панували скіфські племена. Вони займали значну територію від низин Дунаю до гирла Дону і Приазов'я. ... у скіфів утворюється могутній племінний союз.
2.За Геродотом, все населення Причорноморської Скіфії поділялося на кілька великих етнічних груп: Царські скіфі та скіфі-кочовики – проживали у Приазов'ї, на Нижньому Дніпрі та Степовому Криму
3.На стику V-IV століть до нашої ери формується ще одна галузь скіфської економіки – землеробство, орієнтоване на вирощування кормів для підгодівлі худоби взимку. Племена стали запасатися просом і плівчастим ячменем. Після вони стали вирощувати зерно і для себе. Землю обробляли перелогом, попередньо випаливши травостій на ділянці. Після двох років експлуатації цієї ділянки її перетворювали на пасовище. І тільки через 10 років земля оброблялася знову.
4.Основою релігії є віра у надприродні сили — таємні й могутні, шо правлять світом. На підтримку зв’язку із ними спрямовано певні дії, шо являють собою обрядову сторону релігії. Усвідомлення себе часткою Космосу перетворювало кожну дію на ритуал, закріплений у звичаях. їх виконання здійснювалося, можна сказати, автоматично. Водночас цей глобальний зв’язок мав підтримуватися також спеціальними у тому числі й колективними діями. Таю ритуали здійснювалися за певним сценарієм і з участю посередник», здатних долати різні світи і транслювати волю та накази сил, що правлять світом. Обидві ці сторони, хоча й не повною мірою, знайшли відображення в писемних та археологічних джерелах. За Геродотом (IV, 59), скіфський пантеон включав сім верховних божеств, значущість яких підкреслювалася послідовністю переліку, а функції — паралелями з грецькими божествами. Найбільше скіфи шанували Табіті (Гестію), потім Папая (Зевса) та його дружину Апі (Гею), після них — Гойтосіра (Аполлона), Аргімпасу (Афродіту Небесну), Геракла й Арея, а царські скіфи — ще й Фагімасада (Посейдона). Папай-Зевс і Геракл, а також Апі (у вигляді діви-змії) фігурують і в етногонічних легендах на сюжет про трьох братів. Можливо, іншим іменем Апі було Opa — так звали матір Колаксая, за В. Флаком (Аргонавти ка, VI, 48—68). Антро і зображення трактують як своєрідну ілюстрацію скіфського пантеону та етногенетичних міфів (Б. М. Граков, С. С. Безсонова, Д. С. Раєвський та ін.).
Обрядова сторона вірувань відображена Геродотом в описі поховального ритуалу (IV, 71—73), охорони і щорічного свята на честь золотих священних дарунків (IV, 5—7), військових звичаїв тощо. Головна їхня сутність зводилася до принесення жертв, насамперед, худоби. Серед служителів культу згадуються віщуни, які ворожили на вербовій лозі, та енареї (євнухи), “інструментом” яких були смужки липової кори (IV, 67—69).
Своєрідність скіфського пантеону полягає в тому, що його очолювало жіноче божество — богиня вогню Табіті. Її верховне місце підкреслювалося метафорою “цариця скіфів” (IV, 127), а причетність до священного царського вогнища тим, що клятва богами царського вогнища (“царськими Гестіями”) вважалася найбільш значущою, а її порушення могло викликати хворобу царя. Зображення Табіті зазвичай убачають у такому сюжеті: жінка на троні з люстерком у руці, перед нею стоїть чоловік.
Божественна пара Папай і Апі втілює ідею союзу неба і землі. Папая — бога неба і прабатька скіфів — зображено на наверші з Лисої Гори у вигляді світового дерева, стовбур якого зливається з фігурою бога-творця. Його дружина Апі завдяки своєму імені (з давньоіранського — вода) асоціюється із вологою землею. Виходячи з етногонічних легенд, вона постає як напівдіва-напівзмія. Цей образ передано в скіфській іконографії у вигляді жінки, тулуб якої закінчується пишними закрученими вгору пагонами, зміями чи драконами.
Гойтосір, як і Аполлон та авестійський Мітра, — божество Сонця і світла, охоронець худоби, а отже стрілець і переможець чудовиськ. Натомість Аргімпаса за аналогією з Афродітою Небесною та її близькосхідними аналогами постає як богиня родючості, Володарка звірів, покровителька дикої природи. Образ її можна розпізнати в зображеннях богині в оточенні звірів.
в ньому.
Объяснение:
вчися 6 класник
Поэтому в этом периоде, впервые за всю историю русской культуры, замечаются попытки внедрения свободы слова и мнений. Русская общественность постепенно начинала вступать в Новое время. Основой искусства становилась личность человека, а не общество в целом.
2. Не знаю второй вопрос
3. Быт, общественная жизнь и культура российского народа в XVII веке характеризовались весьма неопределенным вектором своего развития. В сознании людей старина смешалась с активным внедрением различных новшеств.
Искусство в XVII веке:
В XVII веке в России начало активно развиваться театральное искусство. Так как церковными властями началось активное гонения скоморохов( они были признаны духовенством служителями сатаны), на смену им пришли первые организованные придворные театральные труппы.
Живопись начала приобретать светский характер, к концу века она уже изменила свои старые традиции, и полностью приняла характер нового времени.
Архитектура и строительство в XVII веке:
В XVII веке зодчества качнулись весьма значительные изменения. На замену деревянным зданиям приходят кирпичные и каменные. В храмовой архитектуре появляются элементы барокко, позже получившим название «московского нарышкинского барокко».
Вместе с церковными сооружениями, начинается активное строительство общественных зданий: полной реконструкции поддается здание Кремля, создаются огромные торговые помещения в крупных городах.
(Про еду, одежду, развлечения разных сословий есть в сайте foxford.ru просто пишешь «Быт культура России 17 века» и на сайте фоксфорда в самом низу есть таблица, не смогла сюда переписать.)