Олимпийские игры в жизни древних греков были столь значительным и грандиозным событием, что по ним даже вели свое летоисчисление. На время игр забывались раздоры и распри, прекращались войны, объявлялся всеобщий мир. Наверное, поэтому до сих пор олимпийских спортсменов называют посланцами мира.
За несколько месяцев до начала соревнований по всем греческим городам разъезжали послы, приглашая к участию в играх желающих. По древним законам принять участие в играх могли все свободные греки, но отваживались вступить в борьбу только сильнейшие. Юноши и мужчины годами готовили себя к состязаниям, а вот женщинам принимать участие в играх было запрещено.
Один раз в четыре года, в середине лета, в Олимпию (рис. 1) стекались толпы людей. Большинство соревнований проходило на стадионе, который имел продолговатую форму. С одной стороны он примыкал к подножию холма. Мест для сидения зрителей не было. Зрители стояли, сидели или лежали на холме, а также на насыпях, обложенных дерном. Плату за посещения стадиона не брали.
Особливості українського живопису початку ХХ століття порівняно з країнами Європи полягали в переважному використанні мотивів національної тематики та елементів народного мистецтва. Українські художники намагалися вести власну культурну спадщину, поєднуючи традиції минулого з сучасними художніми течіями.
Особливо важливим для українського мистецтва стала течія національного відродження. Художники керувалися ідеєю відновлення української культури, використовуючи народні звичаї, костюми, вбрання та архітектуру як основу для своїх творів. Відмінністю українського живопису також є повсякденність зображених сюжетів та використання простих кольорів і форм, що відрізняється від багатошарової та деталізованої традиції європейського живопису.
У цілому, український живопис початку ХХ століття мав свої унікальні риси, які не тільки відзначалися в контексті європейського живопису, а й були значущим фактором в формуванні національної ідентичності.