Фаши́зм (італ. fascismo, від італ. fascio — «зв'язка», «об'єднання») — різновид політичного режиму, а також радикальна авторитарна імперіалістична політична ідеологія, характерними ознаками якої є сильний культ особи, мілітаризм, тоталітаризм, імперіалізм та ідея єднання та мобілізації нації та держави проти ворогів, ідея постійної війни й панування.
Спочатку — самоназва політичного руху під проводом Беніто Муссоліні в Італії, який був при владі від 1922 до 1943 року. Вже у 1920-х роках, супротивники фашизму поширили це поняття на інші праворадикальні, авторитарні, тоталітарні і націоналістичні режими, диктатури та на політичні групи, і, серед інших, на німецький націонал-соціалізм, хоча лише деякі з них називали себе «фашистськими» та за своєю ідеологією і політичною практикою істотно відрізнялися від італійського фашизму.
Вважається, що фашизм бере свій початок в італійському націоналізмі часів Першої світової війни і як політична течія був заснований Беніто Муссоліні — до того одним із лідерів Італійської соціалістичної партії і був започаткований як об'єдна́ння в єдине ціле «правих» і «лівих» політичних спектрів. Однак, на думку видатного вченого, нобелівського лауреата Івана Павлова, джерелом фашизму став більшовицький переворот у Росії: до нього «фашизму не було», і опісля нього більшовики сіяли «по культурному світові не революцію, а з величезним успіхом фашизм»[1][2] .
На спорідненість політичних режимів першої половини ХХ ст. вказував Арнольд Тойнбі[3]
Объяснение:
Проблема в том, что реформы Петра копировали только внешнюю атрибутику "запада". Если в Западной Европе развитие промышленности прямо связано с ростом свобод граждан, то в России Петр создал промышленность, основанную на рабстве. Более того, именно при Петре происходит окончательное превращение крепостных в рабов. Да, реформы Петра привели к резкому скачку в развитии страны, но за ним начался длительный застой (именно потому, что экономика осталась рабовладельческой) , приведший к новому отставанию от Европы в 19 веке.
Нравится