Эпо́ха Просвеще́ния — одна из ключевых эпох в истории европейской культуры, связанная с развитием научной, философской и общественной мысли. В основе этого интеллектуального движения лежали рационализм и свободомыслие.
Титульный лист французской Энциклопедии Дидро и Д’Аламбера
Начавшись в Англии под влиянием научной революции XVII века, это движение распространилось на Францию, Германию, Россию и охватило другие страны Европы. Особенно влиятельными были французские просветители, ставшие «властителями дум». Принципы Просвещения были положены в основу американской Декларации независимости и французской Декларации прав человека и гражданина.
Интеллектуальное движение этой эпохи оказало большое влияние на последовавшие изменения в этике и социальной жизни Европы и Америки, борьбу за национальную независимость американских колоний европейских стран, отмену рабства, формулирование прав человека. Кроме того, оно поколебало авторитет аристократии и влияние церкви на социальную, интеллектуальную и культурную жизнь.
«Рассуждение о методе» Декарта
Собственно термин просвещение пришёл в русский язык, как и в английский (The Enlightenment) и немецкий (Zeitalter der Aufklärung) из французского (siècle des lumières) и преимущественно относится к философскому течению XVIII века. Вместе с тем, он не является названием некой философской школы, поскольку взгляды философов Просвещения нередко существенно различались между собой и противоречили друг другу. Поэтому просвещение считают не столько комплексом идей, сколько определённым направлением философской мысли. В основе философии Просвещения лежала критика существовавших в то время традиционных институтов, обычаев и морали[1].
Относительно датировки данной мировоззренческой эпохи единого мнения не существует. Одни историки относят её начало к концу XVII века, другие — к середине XVIII века[2]. В XVII веке основы рационализма закладывал Декарт в своей работе «Рассуждение о методе» (1637). Конец эпохи Просвещения нередко связывают со смертью Вольтера (1778) (в том же году сконч
1. Міжусобна боротьба синів Святослава
Після смерті в 972 р. князя Святослава I князівство було поділено між його синами на три частини. На Київському столі сидів Ярополк, у Древлянській землі – Олег, в Новгороді – Володимир. Між ними згодом розгорілася міжусобна війна. Володимир, рятуючись, втік до свого дядька в Швецію, де набрав з Добринею варязьке наймане військо і повернувшись 978 року до Новгорода, почав війну проти київського князя. Володимир захопив місто Полоцьк, перебивши сім'ю варязького правителя міста Рогволода. Його дочку Рогніду, засватану за Ярополка, він насильно взяв за дружину. Таким було «узаконено» приєднання Полоцького князівства. Потім з великим варязьким військом Володимир обложив Київ, де замкнувся Ярополк. Згідно з літописом слуга Ярополка по імені Блуд, підкуплений Володимиром, змусив Ярополка утекти в маленьке містечко Родня, залякавши заколотом киян. У Родні Володимир заманив Ярополка на переговори, де двоє варягів «підняли його мечами попід пазухи». Вагітну дружину Ярополка, колишню грецьку черницю, Володимир взяв у наложниці. За літописом Володимир вокняжився у Києві 980 року. Згідно з найранішим Житієм Володимира монаха Якова («Пам'ять і похвала князю Володимиру», 2-га половина XI століття) це сталося 11 червня 978 р.
2. Князювання Володимира Великого (980–1015 рр.)
В період правління Володимира Великого закінчилось формування території Київської Русі. Він повернув захоплені поляками західні землі хорватів і дулібів. В цьому регіоні князь заснував нове велике місто – Володимир Волинський. Була відновлена влада Києва над княжіннями радимичів і в’ятичів. Київська Русь за Володимира перетворилася на найбільшу європейську державу. Її кордони простягалися від Карпат до Волги, від Балтики до Чорного й Азовського морів. Найбільшим здобутком Володимира Великого було введення християнства, як державної релігії у 988 р. Хрещенню Русі передували такі події. Візантійський імператор звернувся до Володимира за військовою до щоб придушити збройний заколот в імперії. Володимир погодився за умови, що імператор віддасть йому за жінку свою сестру Ганну. Посвоячення з імператорською династією було в той час надзвичайно почесним. Візантійський уряд висунув зустрічну вимогу: царівна вийде заміж лише за християнина. У 988 р. Володимир і його дружинники охрестились. Літописець повідомляє, що сталося це в захопленому Володимиром Корсуні (Херсонесі). Тут же відбулись заручини з візантійською царівною. Згодом Володимир охрестив киян у р. Дніпрі. Запровадження християнства мало величезне значення для подальшого розвитку країни. По-перше, значно зріс міжнародний авторитет Київської Русі, покращились стосунки з іншими європейськими країнами, більшість з яких вже прийняли християнство. По-друге, християнство, як єдина державна релігія об’єднувала населення Київської Русі; зміцнився авторитет київського князя. По-третє, запровадження християнства дало поштовх для розвитку культури. По-четверте, одруження Володимира Великого з сестрою імператора закріплювало право верховної князівської влади в Київській Русі за родом Рюриковичів. Володимир Великий Хрещення святого князя Володимира. Фреска у Володимирському соборі Києва Володимир також провів адміністративну реформу. Він замінив племінних князів своїми синами. Відтепер представники династії Рюриковичів правили не тільки в столиці, але й в регіонах. Були обмежені повноваження місцевої знаті, її прагнення від’єднатись від Києва. Для зміцнення обороноздатності країни була проведена військова реформа. Для збільшення чисельності постійного війська князь роздавав дружинникам землі за службу у феодальне володіння. Інший напрямок діяльності Володимира – укріплення південного кордону для захисту від нападів печенігів. З цієї метою була створена система фортець вздовж річок Трубіж, Сула, Стругна, які згодом розрослися у міста. Володимир почав карбувати власну монету – златники і срібники. На одній стороні монети було зображено князя, на іншій – князівський знак (тризуб). Карбування власної монети свідчило про могутність правителя, підіймало міжнародний авторитет держави та пожвавлювало торгівлю та розвиток економіки. Після смерті Володимира Великого впродовж 1015–1019 рр. тривала боротьба між його синами за верховну владу.
Основні дати:
980 р. – прихід до влади князя Володимира Великого.
988 р. – хрещення Київської Русі.
1015 р. – смерть Володимира Великого.