Селянство як один з найважливіших класів суспільства пережило тривалу еволюцію, повністю змінивши статус хлібороба до кінця Середньовіччя. Воно зробило величезне значення на розвиток економіки і суспільства в цілому.
Становлення селянства
Селянство являє собою одну з ранніх соціальних груп, зайняту виробництвом натуральної сільськогосподарської продукції. Виникнення селянства довелося на добу неоліту – первісного суспільства, коли стародавня людина від збирання і полювання перейшов до вирощування культурних рослин і одомашнення диких тварин.
До причин селянства відносять, перш за все, поділ праці, відділення ремесел від землеробства, поява і посилення контрасту між міськими поселеннями і селом.
Головними ознаками селян вважаються:
робота на землі;
проживання в сільській місцевості;
підпорядкування традицій і усталеній життєвому кладу.
Поняття «селянство» вперше було використано в кінці 14 століття, і з тих пір стало загальним визначенням сільського населення. Спочатку клас селян був представлений вільними хліборобами, яким довелося пережити не період залежно від землевласника і прикріплення до землі. Даний процес захопив проміжок часу від середньовіччя аж до кінця 18 століття, і був поширений повсюдно в європейських країнах і на Русі.
Початок закріпачення селян
Закріпачення селянства довелося на 15-17 століття, і відбувалося в кілька етапів.
Передумовами цього явища стало:
мала продуктивність сільських господарств;
суворі кліматичні і природні умови;
одвічна залежність селян від феодалів.
Заселяючись на новому місці, селяни спочатку брали у землевласника в борг насіння для посіву, знаряддя праці. В результаті вони виявлялися в залежному становищі від поміщика, але ще могли його покинути, повністю погасивши всі борги.
Положення селянства в 16 столітті було відносно стабільним. Щорічно селяни платили своєму господареві оброк – заздалегідь обумовлену кількість сільськогосподарської продукції. Подібні натуральні платежі стимулювали селян більше працювати на своєму господарстві, щоб отримувати більше продукції і мати можливість прогодувати свою сім’ю і розрахуватися з поміщиком.
Довгий час розмір натурального внеску не змінювався, але з ростом запитів феодалів він почав повсюдно збільшуватися. Так з часом змінився вигляд зобов’язань селян перед поміщиками: на зміну натуральним оброком прийшли грошові, а потім все більшого поширення набула робота селян безпосередньо на поміщицькому полі.
Спочатку роботи на поміщицьких землях були виснажливі, але зі збільшенням розмірів хазяйських ріллі селяни були змушені працювати в збиток власному господарству. Так не тільки погіршувався загальний економічний стан сільського населення та обмеження прав стану, а й відбувалося їх закабалення.
Кріпосне селянство в Україні існувало аж до 1861 року. Однак такий стан було засуджено передовою частиною російського дворянства і кріпацтво було скасовано державним указом.
Категорії селян
Селянство ніколи не було однорідним класом: в усі часи воно поділялося на безліч груп і категорій.
Селяни ділилися на чотири основні групи:
Приватновласницькі. Жили в маєтках, перебуваючи в повній владі свого поміщика і виплачуючи йому ренту. Вони були абсолютно безправні: їх могли продати або заслати до Сибіру за найменшу провину. Приватновласницьке селянство було найпоширенішою групою.
Палацові. Такі селяни були особистою власністю царя або членів царської родини. Головною їх обов’язком було постачання царської сім’ї дровами і продовольчими товарами. Їхнє становище було набагато краще приватновласницьких селян.
Монастирські. Селяни, які належали церквам, відпрацьовували трудову повинність і платили оброк.
Чорносошну або державні. Відрізнялися найбільшими привілеями. Вони не були особистою власністю землевласників, перебували в державному управлінні і володіли особистою свободою.
Що ми дізналися?
При вивченні теми «Селянство» ми дізналися, що послужило передумовами для появи такого суспільного класу як селянство. Ми з’ясували його відмінні риси, дізналися, як відбувалося закріпачення селян, на які групи вони були поділені.
Он ввел в армию прусские порядки, Это возмутило генералов его матери и они ушли в отставку. Так будучи в своей стране,став императором был брошен всеми.поэтому не вызывает удивление противоречивость его характера.
2) Период правления Павла не отличился ничем положительным,т.к своими реформами он только усугублял положение дворян.например, финансовая реформа,были уничтожены все бумажные деньги и введены серебрянные монеты,это вызвало негативные эмоции.Также указ о техдневной барщине,указ о престолонаследии.Все это вызвало массовое недовольство дворян и помещиков,из-за этого Павла заставили отречься от престола и убили.
3)В основном дворян.
4) Непоследовательность внешней. как, впрочем, и внутренней политики Павла I, объясняется прежде всего личностью самого императора - в своей деятельности он руководствовался в первую очередь чувством, чем идеей. Кроме того, не было чёткого понимания внешнеполитических задач России - кто ей нужнее - Франция, Англия, Австрия или Пруссия.
5) Скорее всего ни то и ни другое. Франция в это время стремилась к мировому господству, и Россия (Павел) , опасаясь нападения Франции, участвует в нескольких антифранцузских коалициях. Однако недобросовестное выполнение союзниками своих обязательств приводит к распаду коалиции и в 1800 г. Павел заключает мир с Францией против Англии.