Селянська реформа (1861 р.) скасувала кріпосництво, позначилася на правовому становищі селянства та інших суспільних верств, визначила розвиток суспільних відносин російської України на другу половину XIX - початок XX ст.
Правову основу селянської реформи в Україні становили спеціальні загальноімперські законодавчі акти, а також видані окремо для українських губерній царські укази й постанови (всього 19 окремих законодавчих актів). Цими законами передбачались особисте звільнення селян, надання їм земельних ділянок і викуп останніх, визначалися селянські повинності й організація селянського самоврядування Головні положення селянської реформи були викладені у царському маніфесті від 19 лютого 1861 р. та Загальному положенні про сет, звільнених із кріпосної залежності. В Україні поземельні відносини між поміщиками й селянами визначалися трьома місцевими положеннями про поземельний устрій поміщицьких селян, що їх спеціально видали для губерній Лівобережжя, Правобережжя та Півдня України. Були опубліковані також додаткові правила. Вони визначали становище різних категорій колишніх кріпосних селян (дворових, фабричних). Наприклад, Положення щодо влаштування дворовій людей оголошувало їх особисто вільними, однак зобов'язувало протягом двох років служити своїм власникам або платити оброк. За положенням, землю отримували лише ті з них, хто мав її до реформи, але фактично більшість цієї категорії селянства землі не мала.
История праздника 22 октября (1 ноября по григорианскому календарю) 1612 года бойцы народного ополчения под предводительством Кузьмы Минина и Дмитрия Пожарского штурмом взяли Китай-город, гарнизон Речи Посполитой отступил в Кремль. Князь Пожарский вступил в Китай-город с Казанскою иконой Божьей Матери и, согласно гораздо более позднему свидетельству, поклялся построить храм в память этой победы. 26 октября (5 ноября по григорианскому календарю) командование гарнизона интервентов подписало капитуляцию, выпустив тогда же из Кремля московских бояр и других знатных лиц. На следующий день (27 октября) гарнизон сдался. В конце февраля 1613 года Земский собор избрал новым царём Михаила Романова, первого правителя из династии Романовых.
В 1630-е годы на Красной площади появился Казанский собор, которые некоторые историки считают обетным. В 1649 году царь Алексей Михайлович распорядился отмечать день Казанской иконы Божией Матери не только летом, но и 22 октября (по юлианскому календарю), когда у него родился первенец Дмитрий Алексеевич. «Празднование Казанской иконе Божьей Матери (в память избавления Москвы и России от поляков в 1612 году)» сохраняется в православном календаре и доныне.
В XX и XXI веках дню 22 октября по юлианскому календарю соответствует в григорианском календаре 4 ноября. Именно эта дата — 22 октября по юлианскому календарю, или 4 ноября по григорианскому календарю — выбрана в качестве дня государственного праздника.
Он посвящен событиям в Москве, которые происходили в 1612 году. Тогда Москва была захвачена поляками. Интервенты бесчинствовали в городе, нужна была сила, которая выперла бы захватчиков из города.
Многие россияне задаются вопросом, почему этот праздник называется именно День народного единства, а не как-то по-другому, например, День освобождения Москвы от интервентов, День Минина и Пожарского и так далее.
ответ тут примерно такой. Сила нации — в том числе, в ее единении. В 1612 году москвичам удалось победить поляков потому, что все национальные силы объединились под одним флагом. Люди не помнили, кто какого рода, знатности, богатства: все стали одним миром — защищать свою страну от захватчиков.
Селянська реформа (1861 р.) скасувала кріпосництво, позначилася на правовому становищі селянства та інших суспільних верств, визначила розвиток суспільних відносин російської України на другу половину XIX - початок XX ст.
Правову основу селянської реформи в Україні становили спеціальні загальноімперські законодавчі акти, а також видані окремо для українських губерній царські укази й постанови (всього 19 окремих законодавчих актів). Цими законами передбачались особисте звільнення селян, надання їм земельних ділянок і викуп останніх, визначалися селянські повинності й організація селянського самоврядування Головні положення селянської реформи були викладені у царському маніфесті від 19 лютого 1861 р. та Загальному положенні про сет, звільнених із кріпосної залежності. В Україні поземельні відносини між поміщиками й селянами визначалися трьома місцевими положеннями про поземельний устрій поміщицьких селян, що їх спеціально видали для губерній Лівобережжя, Правобережжя та Півдня України. Були опубліковані також додаткові правила. Вони визначали становище різних категорій колишніх кріпосних селян (дворових, фабричних). Наприклад, Положення щодо влаштування дворовій людей оголошувало їх особисто вільними, однак зобов'язувало протягом двох років служити своїм власникам або платити оброк. За положенням, землю отримували лише ті з них, хто мав її до реформи, але фактично більшість цієї категорії селянства землі не мала.