Освічений абсолютизм — політика, здійснювана у XVIII столітті в деяких європейських монархічних державах. Її змістом було знищення або перетворення «згори» найбільш застарілих феодальних порядків. Монархи, які здійснювали цю політику, зображували своє правління як союз королів і філософів.
Особливості освіченого абсолютизму Редагувати
Теорія «освіченого абсолютизму», родоначальником якої вважається Томас Гоббс, цілком пройнята раціоналістичною філософією тництва. Сутність її полягає в ідеї світської держави, в прагненні абсолютизму поставити вище всього центральну владу. До XVIII століття державна ідея, виразником якої був абсолютизм, розумілася вузькопрактично: поняття про державу зводилося до сукупності прав державної влади. Міцно тримаючись за вироблені традицією погляди, освічений абсолютизм вніс разом з тим і нове розуміння держави, яка вже накладає на державну владу, що користується правами, і обов'язки. Наслідком такого погляду, що склалася під впливом теорії договірного походження держави, з'явилося те теоретичне обмеження абсолютної влади, яке викликало в європейських країнах цілу низку реформ, де поруч з прагненням до «державної користі» висувалися турботи про загальний добробут тницька» література XVIII століття не тільки ставила завдання критики старих порядків: прагнення філософів і політиків того часу сходилися в тому, що реформа повинна здійснитися державою і в інтересах держави. Не дивно, що ці ідеї припали до смаку деяким монархам, зокрема Фрідріху II. Ще в юності він захопився філософією і листуванням із вільнодумцями, став масоном і написав власний трактат із критикою політичної теорії Макіавеллі, виданий в Голландії під вигаданим ім'ям. А ставши королем, Фрідріх II із завзяттям взявся за проведення реформ — у відповідності із власним розумінням ідей тництва. Він заборонив тортури й оголосив про скасування цензури. Переконаний прихильник свободи віросповідання, король стверджував, що може звести у Пруссії святилища навіть для язичників, якщо ті захочуть оселитися в його державі, а згодом таки розпорядився побудувати католицький собор у Берліні, населеному переважно протестантами. Приватну власність оголосили недоторканною, судочинство за порадою Монтеск'є відокремили від виконавчої влади. За наказом монарха був створений новий звід законів. Фрідріх II запровадив у Пруссії загальну початкову освіту, будував дороги, заохочував заснування нових мануфактур, скасував митниці всередині королівства. Така державна політика, власне, й дістала назву «освіченого абсолютизму»[1].
«Освічений абсолютизм», принаймні в теорії прагнув до союзу монархів і філософів, які бажали підпорядкувати держава чистому розумові. Не дивно, що в літературі «освічений абсолютизм» був зустрінутий захоплено. Найбільш яскравий приклад цього захоплення — політичний світогляд Вольтера, цієї ж точки зору трималася і школа фізіократів з Кене, Мерсьє-де-ла-Рів'єром і Тюрго на чолі.
Судя по всему, Владимир намеревался передать свое государство Борису, одному из самых младших сыновей, которому во время своей последней болезни он доверил командование войсками, посланными против печенегов. Борис уже возвращался из похода и как раз достиг берегов реки Альты, когда получил известие о смерти отца и захвате Киевского трона Святополком. Дружина убеждала Бориса выступить против последнего, предупреждая, что в обратном случае Святополк убьет его. Позиция Бориса была типичной для той тонкой верхней прослойки русских людей, которые приняли христианство со всей серьезностью. Он не хотел противиться злу насилием, ему была ненавистна мысль о войне со старшим братом, поэтому он распустил дружинников и спокойно дожидался убийц. Его убили, но самой своей смертью Борис остался навсегда живым в памяти народа как символ братской любви. Борис и его брат Глеб, тоже убитый наемниками Святополка, стали первыми русскими, канонизированными Церковью. Другой брат, Святослав из Древлянской земли, бежал на запад, но был перехвачен посланниками Святополка на пути в Венгрию. Изяслав Полоцкий оставался нейтральным и ему не досаждали, Мстислав Тмутараканский тоже не видел для себя угрозы со стороны Святополка. Можно предположить, что между ними было какое-то соглашение, возможно договор о ненападении. В любом случае, Мстислав был занят расширением своих владений в Азовском регионе. В 1016 г. с византийских войск он воевал с остатками хазар в Крыму.130 Единственным братом, который отважился подняться против Святополка, был Ярослав Новгородский,война между этими двумя людьми была скорее борьбой между Новгородом и Киевом.
Все, за вранье удалили