По добыче каменного угля Англия занимала второе место в мире после США. Количество добываемого в стране угля вполне было достаточно не только для удовлетворения внутренних потребностей, но и для экспорта. В 1913 г. в Англии было добыто 292 млн. т. угля, из которых 75 млн. т. ушло на экспорт.
По добыче железной руды Англия стояла на четвертом месте после США, Германии и Франции. В 1913 г. в Англии было добыто 16.2 млн. т. железной руды. Этого количества не хватало для внутреннего потребления, и 7.6 млн. т. руды ввозилось из-за границы. По выплавке чугуна и производству стали Англия стояла не третьем месте в мире после США и Германии.
Олово в Англии производилось лишь в размере 10–15% от потребности, и в основном из руды, привозимой из Боливии, Нигерии и других стран. Однако британский капитал контролировал ¾ мирового производства олова. Английские предприниматели были собственниками предприятий по добыче олова в Британской Малайе, Австралии и Нигерии. Свинцом Англия была обеспечена за счет собственных ресурсов в размере 5–6% потребления, цинком в размере 10%, меди – 5%. Но она имела возможность полностью покрывать потребность в этих металлах за счет не только своих доминионов, таких как Австралия, Канада, но и за счет других стран, таких как Чили. Таким образом, хотя Англия по цветным металлам и зависела от импорта, но возможность получения любого металла из заокеанских стран освобождала английскую промышленность во время войны от необходимости прибегать к сплавам и заменителям цветных металлов.
Машиностроительная промышленность Англии стояла на очень высокой ступени развития. Важнейшими видами английского машиностроения являлись судостроение, производство котлов, паровых машин, паровозов, текстильных машин, портового оборудования.
Важнейшей отраслью машиностроения Англии являлось судостроение. И хотя в начале XX в. удельные вес английской судостроительной промышленности стал падать, вследствие роста германской, американской и японской судостроительной индустрии, в 1913 г. Англия по количеству выстроенных судов стояла на первом месте в мире.
Английская текстильная промышленность стояла на первом месте в мире. В 1913 г. в ней было веретен больше, чем в США, Германии и Франции вместе взятых. Общая сумма капитала, вложенного в английскую текстильную индустрию перед войной, достигала 250 млн. фунтов стерлингов. Экспорт хлопчатобумажных тканей в 1913 г. составил 6334 млн. м. Но по текстильному сырью Англия находилась в полной зависимости от внешнего мира. Хлопок она получала из своих африканских колоний (Кения, Уганда, Квинсленд), Англо-Египетского Судана и Египта. Шерсть поставлялась в Англию преимущественно из Австралии, Новой Зеландии, Аргентины и Южно-Африканского союза, лен из России, джут из Индии, кожевенное сырье из Аргентины и Уругвая. Это показывает, насколько зависимой была легкая промышленность Англии от внешних источников сырья.
Сельское хозяйство Англии, начиная с 70-х годов XIX в. находилось в кризисном состоянии. Площадь обрабатываемой земли постоянно сокращалась. А огромные земельные владения, пригодные для обработки, использовались как парки, ипподромы, угодья для охоты и т.д. Другой причиной медленного развития сельского хозяйства Англии являлась высокая земельная рента. Дороговизна земли и конкуренция более дешевого импортного хлеба заставляли английских фермеров заниматься в основном животноводством, огородничеством и садоводством. Таким образом, сельское хозяйство Англии могло лишь частично удовлетворить потребности населения в продовольствии. Поэтому страна находилась в зависимости от ввоза продовольствия, что являлось слабым местом в ее экономике.
Україна як суверенна держава має власні державні символи. Державні символи — це закріплені в законодавстві країни офіційні знаки (зображення, предмети) чи звукові вираження, що в короткій формі виражають одну чи кілька ідей політичного, національного, історичного характеру і символізують суверенітет держа
Державний Прапор України — стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів. Державний Прапор шляхом добору певних кольорів символізує певні ідеї національно-політичного та історичного характеру. Відповідно до Закону України від 28 січня 1992 р. «Про Державний Прапор» Верховна Рада визначила співвідношення ширини прапора до його довжини як 2:3. Закон передбачає підняття прапора на будинках органів державної влади й управління, органів місцевого самоврядування, дипломатичних представництв України за кордоном, під час офіційних зустрічей на найвищому рівні, на відкритті спортивних змагань. Державний Прапор синьо-жовтого кольору є на морський судах та літаках міжнародних рейсів України.
Синьо-жовті кольори вперше згадуються близько 1410 р. на корогвах Галицько-Волинського князівства. На них ще на синьому полі був зображений золотий лев. Жовто-блакитний прапор мали й запорізькі козаки, які використовували його в мирний час, на відміну від бойового стяга малинового кольору. Сині і жовті кольори містилися і в гербах українських земель, міст і старшинських родів. З XVIII ст. ці кольори присутні на полкових прапорах Київського, Лубенського, Полтавського, Чернігівського, Ізюмського козацьких полків. Вони ж використовувалися при зображенні багатьох гербів українських гетьманів та козацької старшини (гетьманів Дорошенка, Брюховецького, Розумовського, кошового отамана Калнишевського, полковників Нечаїв, Богунів). Традиція поєднання жовтого і блакитного кольорів поширюється і на герби тогочасних міст України: Києва, Лубен, Миргорода, Прилук, Чернігова, Ніжина та інші. Але най більшого поширення ці кольори набувають на західноукраїнських землях. Прапори, на яких домінувало поєднання жовто-блакитних фарб, було піднято над міськими ратушами в містах Сам-борі, Станіславові, Коломиї, Стрию, Сяноку. Блакитні жупани й жовті свити носили учасники гайдамацького руху у XVIII ст. У 1848 р. у Львові на ратуші вперше було піднято жовто-блакитний прапор у вигляді двох горизонтальних смуг, тобто приблизно як тепер. Ця ідея, започаткована Головною Руською Радою, була підхоплена спортивно-просвітницькими організаціями, які почали діяти на Галичині наприкінці XIX ст. (у першу чергу «Соколами»). Після з'їзду «Соколів» та «Січей» у 1911 р. починається широке використання жовто-блакитного прапора на різ них масових заходах, зокрема під час відзначення 50-річчя з дня смерті Т. Г. Шевченка (1911 p.), 100-річчя з дня його народження (1914 р.) тощо. З 1914 р. Січові стрільці під такими ж прапорами воювали на полях Першої світової війни. Жовто-блакитні прапори масово з'являються на маніфестаціях українців після перемоги Лютневої революції 1917 p., під ними формувалися й перші українські національні військові з'єднання. У березні 1918 р. Центральна Рада затвердила державний герб і держав ний прапор УНР. За гетьмана П. Скоропадського жовто-блакитний прапор був замінений на блакитно-жовтий. Блакитно-жовті прапори затвердили уряди Західноукраїнської Народної Республіки 13 листопада 1918 р. у Львові і Підкарпатської Русі як складової частини Чехо-Словаччини. Перший сейм Карпатської України 15 березня 1939 р. в м. Хусті ухвалив блакитно-жовтий державний прапор.
Згідно з Конституцією України Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням Малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького. Головним елементом Великого Державного Герба України є знак княжої Держави Володимира Великого.
Объяснение:
щось має підійти