Хмельнииччина (Національно-визвольна війна під керівництвом Богдана Хмельницького, Польсько-козацька війна, Козацька революція, Велика українська революція, Українська революція, Визвольна війна українського народу проти польсько-шляхетського панування, Визвольна війна — назва історичного періоду 1648—1657 років та повстання під проводом Богдана Хмельницького, під час яких Річ Посполита втратила контроль над центральною частиною українських етнічних земель, на базі яких постала козацька держава на чолі з гетьманом. Цей період розглядається як перша фаза Української національної революції XVII століття.
Перебіг
1648—1649. Зборівська угода
Докладніше: Битва при Жовтих Водах, Битва під Корсунем, Битва під Пилявцями, Зборівська битва (1649) та Зборівський договір
Зустріч Хмельницького з Тугай-беєм.
Бій Кривоноса з Вишневецьким.
Тріумфальний в'їзд Хмельницького до Києва
25 січня 1648 року Богдан Хмельницький на чолі невеликого загону(близько 5-тисяч) реєстрових і запорізьких козаків, напав на залогу Речі Посполитої на острові Базавлук (на Дніпрі) і знищив її. Це звільнило Запорізьку Січ від контролю Речі Посполитої, притягнуло запорожців на бік Богдана Хмельницького, обраного гетьманом. Наступні кілька місяців тривала підготовка ширшого повстання; розсилалися універсали, які заохочували козаків, селян і міщан стати проти шляхти. Дуже важливим був договір, який Богдан Хмельницький уклав з Османською імперією, а також з кримським ханом Іслямом III Ґераєм, за яким Тугай-бей з 40-тисячним загоном кримських татар мав до козакам.
Щоб ліквідувати повстання, у квітні 1648 року уряд Речі Посполитої вислав 30 000 війська проти Хмельницького. Не очікуючи поважніших труднощів, полководці Речі Посполитої — великий гетьман М. Потоцький і польний гетьман коронний М.Калиновський— поділили свої сили. Це була велика тактична помилка. Близько 10 000 повстанців оточили 6 000 авангард Речі Посполитої на чолі з сином гетьмана Стефаном Потоцьким під Жовтими Водами і 16 травня 1648 року знищили його, а 26 травня 1648 під Корсунем Хмельницький з кримськими татарами розгромив головне військо Речі Посполитої, керівники якого потрапили в кримський полон.
Але вже 8 червня 1648 року Хмельницький відправив московському царю Олексію Михайловичу лист з проханням про заступництво[9].
Після тих перемог по всій Україні розгорілася війна між українськими козацькими і шляхетськими загонами Речі Посполитої. Жорстокі бої відбулися на Правобережжі влітку 1648 року між загонами полковника М.Кривоноса і шляхетськими частинами під проводом князя Я.Вишневецького. Під час цих боїв населення дуже потерпіло. Військо Речі Посполитої систематично вирізало всіх козаків і селян, включно з дітьми, жінками і старими, а повстанці так само поводилися зі шляхтою, католицьким духівництвом і євреями, чимало яких допомагали шляхті Речі Посполитої.
Наприкінці літа уряд Речі Посполитої вислав ще одне, добре виряджене, 40-тисячне військо (32 000 поляків, 8 000 найманих німецьких жовнірів) проти Хмельницького. Але провід цього війська (О. Конецпольський, М. Остророг, князь Д. 3аславський) був слабий і недосвідчений. Вишневецький, що хотів стати головним полководцем сил Речі Посполитої, не мав належного контакту з наступаючим військом держави. Певні своєї перемоги, полководці Речі Посполитої дозволили Хмельницькому зайняти дуже вигідні позиції біля Пилявців. У бою, який відбувся 23 вересня 1648 року, повстанці вщент розгромили військо Речі Посполитої. Військо Хмельницького, перейшло на західноукраїнські землі й на початку листопада 1648 року облягло Львів. Після облоги Львова, з якого Хмельницький взяв велику контрибуцію, щоб врятувати від грабунків кримських татар, не повідомляючи хана Ісляма Ґерая, вкотре відправив своїх послів до Московії для ведення переговорів про союз.
Новое время дало примеры невиданных ранее политических и социальных конфликтов, получивших названия революции. Большинство специалистов рассматривает революции как радикальный достижения прогрессивных преобразований. Но, думается, не следует выступать с их апологией. Последовательно реформаторская деятельность в Пруссии, Австрии, Тоскане и Ломбардии (Север Италии) в XVIII – начале XIX века. была и прогрессивна, и не сопровождалась вооруженными столкновениями. Хотя все согласны с тем, что в результате революций относительно быстро возник иной тип государственности, иное понимание права, иное понимание политики, изменились ценностные ориентации, типология революций не является простым занятием. Общим для всех революций является то, что происходит борьба людей за политическую власть, за право участвовать в ней и принимать политические решения. При этом, политические силы могли использовать, порой искренне в них веря, привлекательные лозунги: «справедливость», «свобода», «равенство», «братство». Революциям всегда предшествовали финансовые кризисы, пустые государственные бюджеты и вызванные ими дополнительные налоговые тяготы населения. Революции сопровождались вооруженными конфликтами и гражданскими войнами. Даже в Войне за независимость североамериканских колоний на стороне англичан сражалось определенное число американцев, получивших название роялистов. Революции приводили к перераспределению собственности побежденных (реакционеров, роялистов и т.п.) среди победителей, что вело к исчезновению сословности, хотя темпы этого процесса были различными: в Англии – медленными, во Франции - быстрыми. Революции создали совершенно новые структуры государственного управления. Отметим и некоторые важные различия. Революции XVI и XVII веков – Нидерландская (1566-1609) и Английская (1640-1659) – велись не за создание нового строя, а за старинные вольности и привилегии. Участники этих революционных событий были традиционалистами. Они искали оправдание своих действий в глубоком в доставшихся от предках институтах и правовых традициях. Сохраняла свою значимость средневековая установка: «чем древнее, - тем правильнее». Апелляция к придавала участникам революционных событий XVI, XVII веко. необычайную уверенность в истинности своих поступков, давала возможность истолковывать политику короны как тираническую. При этом их знания о не отличались глубиной. Это, скорее, были представления и предания. Национальная историография только зарождалась. «Оглядываясь», они создавали систему, не замечая того, почти ничего с не имеющую. Как справедливо заметил один историк по поводу «революционеров» XVI, XVII веков: «Это были люди, идущие вперед с головами, повернутыми назад». В Нидерландах, которые тогда находились под испанской короной, королем Филиппом II (1555-1598) были введены новые налоги, размещены войска, увеличено количество епархий, ужесточены преследования кальвинистов. В северных провинциях страны, которые исповедовали лютеранство и кальвинизм, развернула свою деятельность инквизиция. Король и его наместники управляли Нидерландами, мало считаясь с интересами местного дворянства и предпринимателей. Соучастие в управлении страной принимал узкий круг лиц – консульта. Решения принимались без учета мнений крупных вельмож, входивших в Государственный совет, не считаясь с органом сословного представительства – Генеральными штатами. Таковы основные причины революции. В результате весь север стал независимым, там была образована Республика соединенных провинций. Центральными органами республики стали выборные Генеральные Штаты и Государственный совет, депутаты которых должны были согласовывать свои решения с волей избирателей. В конфессиональном плане республика отличалась высоким уровнем терпимости.
Большая часть Аравийского полуострова представляла собой пустыню. Отдельные очаги земледелия и животноводства могли существовать лишь возле немногoчисленных оазисов. Здесь жили племена кочевников-бедуинов, у которых к Vll веку сохранялись многие черты родоплеменного строя. Основные вопросы жизни племени решал меджлис - совет, состоящий из глав семей или родовых общин. Заметную роль игpали военные вожди.
Племена часто воевали друг с другом. Борьба шла за контроль над источниками воды. Целью войн был также захват рабов, скота, при этом в качестве наибольшей ценности рассматривались верблюды.
Каждое племя поклонялось своим божествам, определенное влияние имели религии иудаизм и христианство. Тем не менее все арабские племена поклонялись общей святыне - черному камню Кааба (eгo происхождение неизвестно, предположительно это метеорит) , хранившемуся в центральном храме одногo из крупнейших городов Аравии - Мекки. Возле храма устанавливались изображения племенных божеств.
Первые города на Аравийском полуострове возникли в l тысячелетии до н. э. Они были центрами ремесла и торговли и находились на караванных путях из Северной Африки в Азию, к Персидскому заливу и в Индию.
К началу Vll века в Аравии все острее ощущалась проблема перенаселенности. Торговля переживала серьезный кризис, контроль над торговыми путями в основном перешел к Ирану. Угpоза голода, рост цен, засилье росгoвщиков были причиной мaccoвoгo недовольства городских низов. УххКак я устал писать Надеюсь
Хмельнииччина (Національно-визвольна війна під керівництвом Богдана Хмельницького, Польсько-козацька війна, Козацька революція, Велика українська революція, Українська революція, Визвольна війна українського народу проти польсько-шляхетського панування, Визвольна війна — назва історичного періоду 1648—1657 років та повстання під проводом Богдана Хмельницького, під час яких Річ Посполита втратила контроль над центральною частиною українських етнічних земель, на базі яких постала козацька держава на чолі з гетьманом. Цей період розглядається як перша фаза Української національної революції XVII століття.
Перебіг
1648—1649. Зборівська угода
Докладніше: Битва при Жовтих Водах, Битва під Корсунем, Битва під Пилявцями, Зборівська битва (1649) та Зборівський договір
Зустріч Хмельницького з Тугай-беєм.
Бій Кривоноса з Вишневецьким.
Тріумфальний в'їзд Хмельницького до Києва
25 січня 1648 року Богдан Хмельницький на чолі невеликого загону(близько 5-тисяч) реєстрових і запорізьких козаків, напав на залогу Речі Посполитої на острові Базавлук (на Дніпрі) і знищив її. Це звільнило Запорізьку Січ від контролю Речі Посполитої, притягнуло запорожців на бік Богдана Хмельницького, обраного гетьманом. Наступні кілька місяців тривала підготовка ширшого повстання; розсилалися універсали, які заохочували козаків, селян і міщан стати проти шляхти. Дуже важливим був договір, який Богдан Хмельницький уклав з Османською імперією, а також з кримським ханом Іслямом III Ґераєм, за яким Тугай-бей з 40-тисячним загоном кримських татар мав до козакам.
Щоб ліквідувати повстання, у квітні 1648 року уряд Речі Посполитої вислав 30 000 війська проти Хмельницького. Не очікуючи поважніших труднощів, полководці Речі Посполитої — великий гетьман М. Потоцький і польний гетьман коронний М.Калиновський— поділили свої сили. Це була велика тактична помилка. Близько 10 000 повстанців оточили 6 000 авангард Речі Посполитої на чолі з сином гетьмана Стефаном Потоцьким під Жовтими Водами і 16 травня 1648 року знищили його, а 26 травня 1648 під Корсунем Хмельницький з кримськими татарами розгромив головне військо Речі Посполитої, керівники якого потрапили в кримський полон.
Але вже 8 червня 1648 року Хмельницький відправив московському царю Олексію Михайловичу лист з проханням про заступництво[9].
Після тих перемог по всій Україні розгорілася війна між українськими козацькими і шляхетськими загонами Речі Посполитої. Жорстокі бої відбулися на Правобережжі влітку 1648 року між загонами полковника М.Кривоноса і шляхетськими частинами під проводом князя Я.Вишневецького. Під час цих боїв населення дуже потерпіло. Військо Речі Посполитої систематично вирізало всіх козаків і селян, включно з дітьми, жінками і старими, а повстанці так само поводилися зі шляхтою, католицьким духівництвом і євреями, чимало яких допомагали шляхті Речі Посполитої.
Наприкінці літа уряд Речі Посполитої вислав ще одне, добре виряджене, 40-тисячне військо (32 000 поляків, 8 000 найманих німецьких жовнірів) проти Хмельницького. Але провід цього війська (О. Конецпольський, М. Остророг, князь Д. 3аславський) був слабий і недосвідчений. Вишневецький, що хотів стати головним полководцем сил Речі Посполитої, не мав належного контакту з наступаючим військом держави. Певні своєї перемоги, полководці Речі Посполитої дозволили Хмельницькому зайняти дуже вигідні позиції біля Пилявців. У бою, який відбувся 23 вересня 1648 року, повстанці вщент розгромили військо Речі Посполитої. Військо Хмельницького, перейшло на західноукраїнські землі й на початку листопада 1648 року облягло Львів. Після облоги Львова, з якого Хмельницький взяв велику контрибуцію, щоб врятувати від грабунків кримських татар, не повідомляючи хана Ісляма Ґерая, вкотре відправив своїх послів до Московії для ведення переговорів про союз.
Объяснение: