Суспільні рухи є значно краще організованими, ніж інші форми масової поведінки. Зазвичай, вони складаються з невеликої групи керівництва і більшої групи активних членів. Крім того існує доволі значна кількість симпатиків суспільного руху, яка надає йому моральну та матеріальну підтримку, бере участь у масових акціях. Суспільні рухи, які мають успіх, можуть перетворитися на організації (наприклад, екологічний рух "зелених" у багатьох країнах — Німеччина, Нідерланди, Данія — на сьогодні уже конституювався як політична партія, увійшов у законодавчі, виконавчі та місцеві органи влади). У межах деяких масових суспільних рухів діють багато організацій, так, наприклад, у межах екологічного руху діють "Greenpeace", "Friend of the Earth" та ін. Питання організації масового руху тоді стає ще важливішим, задля успішного координування діяльність як окремих членів руху, так і формальних груп, які до нього входять.
Тактика Редагувати
Всі суспільні рухи виробляють свою тактику, тобто специфічні методи діяльності, які мають привести до досягнення поставленої мети. Різні суспільні рухи застосовують різну тактику. Революційні рухи часто вдаються до насильства. Така тактика популярна там, де заблоковано інш впливу на політичні структури.
1. 17—18 декабря 1986 года в Алма-Ате
2. Потерянные люди в этих декабрьских событиях.
3. После жестокого подавления восстания были осуждены 103 человека, были исключены из партии 210 человек, а также из рядов комсомола более 80 человек, около 270 студентов отчислены из вузов и техникумов, уволены с работы десятки рабочих и служащих, к смертной казни были приговорены Кайрат Рыскулбеков и Мырзакул Абдикулов.
4. События декабря 1986 стали первым в СССР массовым митингом за конституционные права, провозглашённые руководством Советского Союза. Во время демонстрации митингующие держали в руках плакаты с лозунгами: «Каждому народу — своего руководителя!», «Нам нужен руководитель — казах!», «Хватит диктовать!», «Идёт перестройка, где демократия?», «Мы за ленинскую национальную политику!» и портреты Ленина.
Антифранцузские коалиции — временные военно-политические союзы европейских государств, стремившихся к восстановлению во Франции монархической династии Бурбонов, павшей в период Французской революции 1789—1799 годах. Всего было создано 8 коалиций.
В научной литературе первые две коалиции именуют «антиреволюционными», начиная с третьей — «антинаполеоновскими».