фили́пп iv краси́вый (фр. philippe iv le bel, 8 апреля/июнь 1268, фонтенбло — 29 ноября 1314, фонтенбло) — король франции с 1285, король наварры 1284—1305, сын филиппа iii смелого, из династии капетингов.
информация
филипп iv красивыйphilippe iv le belкороль франции5 октября 1285 — 29 ноября 1314коронация6 января 1285, реймсский собор, реймс, iii смелыйпреемниклюдовик x сварливыйкороль наварры16 августа 1284 — 1305
(под именем филипп i)совместно сиоанна i наваррская (1284 — 1305)предшественникиоанна i x сварливыйрождение8 апреля/июнь 1268
фонтенбло, франциясмерть29 ноября 1314
фонтенбло, францияместо погребенияаббатство сен- iii смелыйматьизабелла (с 16 августа 1284 г.) иоанна i, королева наваррыдетисыновья:
людовик x сварливый(1289—1316),
филипп v длинный (ок. 1291—1322),
карл iv красивый (1294—1328),
роберт (ок. 1296—1308)
дочери:
маргарита (1288—1300),
изабелла французская(1292—1358),
бланка (ок. 1293—1294)
ответ:Щоб підвести риску під давньою релігійною суперечкою між єпископом Олександром та пресвітером Арієм, імператор Костянтин за християнських священнослужителів 19 червня 325 року на Собор в Нікею (зараз – Ізник, населений пункт у Туреччині, в околицях Стамбула).
Метою Собору, для участі в якому прибуло 318 єпископів, а також чимало пресвітерів та дияконів, було зовсім не піднесення християнства на рівень державної релігії, а врегулювання релігійних суперечок заради стабілізації Римської імперії.
Собор, який став першим Вселенським собором християнської Церкви, відбувався близько двох місяців. Після тривалих дебатів імператор Костянтин І став на бік єпископа Олександра та його однодумців. Собор проголосив божественність Духа Святого і його рівність Отцю та Сину. Аріанство засудили. З визначенням головних доктрин християнства й підписанням формули християнського віросповідання (так званого Нікейського символу віри) переслідування християн припинилися
Объяснение:
Існує дуже багато згадок про вікінгів на теренах Київської Русі. Почнемо з того, що вікінгів та географічні місця називали по різному, залежно від періоду та джерел. Повість минулих літ називає їх варягами. Варяги — в літописах узагальнена назва прибульців з берегів Балтійського моря, серед них і скандинавів, зокрема вікінгів, скандинавських воїнів-найманців IX — XI століття.
Візантійські літописи згадують їх як Варінги. На заході їх називали норманами, данами… Фіни ж їх звали ruotsi, що означало “гребців”, які пливли зі Скандінавії у східну Європу. А дніпровські землі згадується у Візантійських та арабських джерелах як Русь. Самі ж скандинави називали ці землі Гардарікою. Існує версія, що таку назву Русь отримала через те, що на цих землях було багато фортець та міст, а дослівно це перекладається як “країна міст” (замків).
Image for post
Повість минулих літ нам розповідає про прибуття князя Аскольда та Діра у 860 році до Києва. Саме з приходу цих вікінгів Київ перестав платити данину Хазарам та після вдалого походу на Константинополь уклав угоду з Візантією. Це можна вважати початком державності Русі-України, оскільки з’являється зовнішня політика та князівство розширює свій вплив на решту навколишніх земель. Також у літописі зазначено про початок правління Рюріка у Ладозі у 862 році і пряме його відношення до варязького походження.
Послідовники Аскольда на Київському престолі теж були варягами за походженням та суттю. Але, як в інших місцях Європейського континенту, вікінги асимілювалися з місцевими мешканцями. Тож на Русі вони переймали слов’янські імена та почитали слов’янських Богів. Так Інгвар був Ігорем, Хельга — Ольгою, а Святослава візантійці згадують як Сфендослава. В скандинавських сагах князь Володимир значиться як конунг Вальдамар.