Причины восстания С 1644 года императорский престол в Китае занимали представители маньчжурской династии Цин, утвердившиеся тут в результате завоеваний. Несмотря на то, что маньчжуры быстро ассимилировались, местное население продолжало воспринимать их как чужаков. Поэтому все последующие социальные волнения проходили под призывами к свержению ненавистных цинских императоров. Накалялась и обстановка в деревне. Впрочем, социальные трения не были чем-то новым для Китая. Издревле тут сталкивались интересы богатых арендодателей и беднейших низов, причём, последние всегда были источником антиправительственных настроений. Однако социальный протест середины XIX века был связан не только с внутренними явлениями, но и с последствиями Первой Опиумной войны. Покупка опиума у Великобритании вызвала отток серебра из китайской экономики и инфляцию. При этом выплаты населению выдавались дешёвой медной монетой, а повинности взимались исключительно серебром. Этот дисбаланс стал причиной значительного увеличения налогового бремени и роста недовольства. Открытие новых портов для торговли с иностранцами разгрузило сухопутные торговые пути в южной части страны — в районе Гуандуна. Перевозки стали осуществляться по реке Янцзы, что требовало меньших финансовых затрат и экономило немало времени. В результате многие крестьяне, проживавшие на юге и занимавшиеся транспортировкой товаров, остались без работы и средств к существованию. Ещё одним обстоятельством, приведшим к крестьянским выступлениям, стали стихийные бедствия, обрушившиеся на Китай в 1840-е годы: два сильнейших наводнения, унесшие жизни 1 млн человек, и неурожай 1849 года. Протест беднейших слоёв мог бы вылиться в краткую череду разрозненных и бессистемных восстаний, которые правительство подавило бы за считанные месяцы, а то и недели. Но в этот исторически важный момент в крестьянской среде появился весьма амбициозный человек, не только предложивший чёткое идеологическое обоснование для дальнейших выступлений, но и превративший аморфную массу недовольных в строгую, военизированную организацию. Звали его Хун Сюцуань. На основе собственных представлений об устройстве мира и идеальном государстве, он сумел создать настоящую религию, нашедшую множество приверженцев по всей стране.
Объяснение:
Причини повстання з 1644 року імператорський престол в Китаї займали представники маньчжурської династії Цин, що утвердилися тут в результаті завоювань. Незважаючи на те, що маньчжури швидко асимілювалися, місцеве населення продовжувало сприймати їх як чужинців. Тому всі наступні соціальні хвилювання проходили під закликами до повалення ненависних цінських імператорів. Загострювалася і обстановка в селі. Втім, соціальні тертя не були чимось новим для Китаю. З давніх-давен тут стикалися інтереси багатих орендодавців і найбідніших низів, причому, останні завжди були джерелом антиурядових настроїв. Однак соціальний протест середини XIX століття був пов'язаний не тільки з внутрішніми явищами, а й з наслідками першої опіумної війни. Купівля опіуму у Великобританії викликала відтік срібла з китайської економіки та інфляцію. При цьому виплати населенню видавалися дешевою мідною монетою, а повинності стягувалися виключно сріблом. Цей дисбаланс став причиною значного збільшення податкового тягаря і зростання невдоволення. Відкриття нових портів для торгівлі з іноземцями розвантажило сухопутні торгові шляхи в південній частині країни - в районі Гуандуна. Перевезення стали здійснюватися по річці Янцзи, що вимагало менших фінансових витрат і економило чимало часу. В результаті багато селян, які проживали на півдні і займалися транспортуванням товарів, залишилися без роботи і засобів до існування. Ще однією обставиною, що призвела до селянських виступів, стали стихійні лиха, що обрушилися на Китай в 1840-і роки: дві найсильніші повені, що забрали життя 1 млн осіб, і неврожай 1849 року. Протест найбідніших верств міг би вилитися в коротку низку розрізнених і безсистемних повстань, які уряд придушив би за лічені місяці, а то й тижні. Але в цей історично важливий момент в селянському середовищі з'явився вельми амбітна людина, не тільки запропонував чітке ідеологічне обґрунтування для подальших виступів, а й перетворив аморфну масу незадоволених в сувору, воєнізовану організацію. Звали його Хун Сюцуань. На основі власних уявлень про устрій світу і ідеальну державу, він зумів створити справжню релігію, що знайшла безліч прихильників по всій країні.
Зародження ранньго християнства та його поширення .
Апостольський вік та юдеохристиянство.
Організаційне становлення Церкви та поширення християнства.
Християнська Церква в Римській імперії та гоніння на перших християн.
Поширення віри Христової та християнізація античної цивілізації.
Розвиток християнської духовості. Монастицизм.
Боротьба за ортодоксальність християнства. Період Отців Церкви.
Криза античного світу. Поділ християнства на східне та західне.
XI-XIII (західне середньовічне християнство):

Зображення Христа в катакомбах Святого Марселія і Петра, Рим, 4 століття
Середньовічні реформаційні рухи
Християнство в Західній Європі за часів Каролінгів.
Експансія європейського християнства. Хрестові походи.
Апогей середньовічної культури. Схоластика.
Православний Схід після остаточного поділу християнства
XIV — XV століття (епоха бароко й доба просвітництва):
Період криз і реформ у європейському християнстві
Протестантська реформа в Західній Європі.
Католицька реформа в Західній Європі.
Християнство епохи Бароко.
Доба Просвітництва.
XVI-XVIII століття (новітня епоха):
Криза християнського Сходу.
Світова експансія християнства.
Новочасні визвольні рухи в Європі та ставлення до них Римської Церкви.
Емансипація новочасного світу та його звільнення з-під впливів Церкви. Зростання римської централізації.
Криза модернізму.
Східні Церкви: криза та спроби реформ.
Апогей європейської експансії.

Перший Нікейський Собор 325 року, на якому було остаточно закріплено союз церкви з імператорською владою. У центрі багатофігурної композиції на троні в червоній мантії — імператор Костянтин І Великий, навколо нього зображені церковні ієрархи різних частин Римської імперії. На Нікейському соборі були засуджені виступи проти основного догмата християнства — Трійці, у результаті чого розгорнулась боротьба з єретиками, та було складено символ віри — у якому дано визначення