ответ:
у х ст. християнство стало панівною релігією в європі. на русі про християнство також було відомо задовго до релігійних реформ володимира великого: християнами були аскольд і дір. достовірним є факт хрещення княгині ольги у 958 р. але вирішальним для процесу християнізації нашої країни було введення цієї релігії як державної в 988-990 рр.
на русі християнство позитивно вплинуло на розвиток освіти, мистецтва, літератури, науки. на краще змінився світогляд руського народу. церкви та монастирі стали осередками культури. через те, що україна-русь прийняла християнство з візантії, в київ приїхало багато грецьких священників, письменних людей, які сприяли поширенню грамотності та знань про всесвіт та минулі цивілізації. україна почала процвітати: були написані перші книги, відкриті школи, запроваджено грошову систему.
велику роль у підвищенні культурного рівня населення відіграли монастирі, де велося літописання, створювались бібліотеки, школи, малювання, ікони. в київській русі існувало до 30 монастирів. першим і найбільшим була києво-печерська лавра заснована у 1051 році. назву «печерський» монастир отримав від печер, де мешкали його перші поселенці. засновниками монастиря вважалися ченці антоній та феодосій. тут працювали нестор-літописець, чернець-живописець алімпій, чернець-лікар агапіт.
запровадження християнства як державної релігії (988-989 рр.) відіграло величезну роль в консолідації феодальної держави. християнство відображало ідеологію феодального ладу. разом з позитивними якостями, релігія виправдовувала соціальну нерівність і гноблення людей. церква, яка згодом стала великим землевласником, надавала велику ідеологічну підтримку державі, щоб стабілізувати становище правлячого класу.
прийняття християнства було важливим й для підняття престижу київської русі. церква підвищувати рівень культури, мистецтва, літописання та архітектури. з поширенням християнства візантійська література почала потрапляти у русь. таким чином запровадження християнства поширенню писемності на русі, наблизило київ до європейських держав.
Международные отношения Северо-Восточной Руси в XIII — XV веках.
После завоевания и опустошения Русской земли монголо-татарами международное значение русских княжеств очень пошатнулось. Юго-западные русские земли подпали постепенно под власть великих князей литовских и Польши и на долгое время утратили свою самостоятельность. Северо-Восточная Русь, отрезанная Литвою и немецкими рыцарями от общения с Западной Европой, угнетенная татарским игом, которое «не только давило, но оскорбляло и сушило душу народа, ставшего его жертвой», была почти совершенно оторвана от общения с другими народами. В течение XIV и даже первой половины XV века международные отношения Северо-Восточной Руси ограничивались почти исключительно Золотой Ордой, Византией, Литвой и торговыми сношениями Новгорода с немецкой и шведской Прибалтикой. Связь Северо-Восточной Руси с Византией поддерживалась зависимостью русской церкви от константинопольского патриарха. Отношения с Литовским великим княжеством определялись почти исключительно необходимостью обезопасить русские земли от наступления литовских феодалов. Сношения Новгорода с прибалтийскими городами, объединившимися в XIV веке в сильный Ганзейский союз, велись в тех же направлениях, какие намечались в договорах XII и XIII веков. Характерная особенность новгородских договоров XIV—XV веков заключалась в том, что хотя они и писались от имени великого князя, но фактически заключались выборными властями боярской республики, каковой был в то время Новгород, — епископом, посадником и тысяцким, иногда при участии представителей «концов» (на которые делился город) и отдельных разрядов новгородского населения.