1728, 29 березня – у селі Лемеші (нині Чернігівщина) в родині козака Григорія Розума та Наталії Розумихи народився Кирило Розумовський, останній гетьман Лівобережної України, граф.
У 18 років він став президентом Російської Академії наук, яку очолював протягом п’ятдесяти років. Перші чотири її президенти були німцями. Після того як російською імператрицею стала Єлизавета І, вона спрямувала свою політику проти засилля німців. Протягом п’яти років посада президента залишалася вакантною. Бо Єлизавета не бачила достойної кандидатури. На той час Кирило Розумовський повернувся до Петербурга з-за кордону, отримавши там гарну європейську освіту. Та найголовніше – став довіреною особою імператриці.
Старший брат Кирила Олексій Розумовський, завдяки чудовому голосу опинився у придворній капелі, став фаворитом доньки Петра І цесарівни Єлизавети. Після сходження Єлизавети І на престол, Олексій Розумовський отримав звання й маєтності та мав неабиякий вплив при дворі. Він забрав до Петербурга Кирила Розумовського. Різниця у віці між братами була у 19 років, тож Олексій опікувався молодшим братом як батько. Відправив Кирила на навчання до найкращих закладів Німеччини, Франції та Італії.
Після повернення з Європи Кирило Розумовський поринув у веселе та безтурботне життя вельможі єлизаветинського двору. «Маючи гарну зовнішність і гострий розум, – писала у мемуарах Катерини ІІ,– зумів досягти у вищому світі загальної шани і любові. Особливою популярністю й успіхом Кирило Григорович користувався у придворних красунь».
1746-го він одружився з родичкою імператриці Катериною Наришкіною, яка мала величезний посаг у вигляді кількох десятків тисяч кріпаків, села та нерухомість у Петербурзі й Москві.
1747-го імператриця відновила гетьманство в Україні. Цьому сприяли міжнародні обставини та прохання козацької старшини. 1750-го на козацькій раді у Глухові Кирила Розумовського обрали гетьманом Лівобережної України. Кандидатуру гетьмана визначала імператриця, а на Глухівській раді відбулося втілення сценарію «обрання».
Кирило Розумовський не поспішав відмовлятися від столичного життя. Лише за наказом імператриці у липні 1751-го новообраний гетьман з величезною свитою прибув до Глухова, де йому влаштували помпезну зустріч. Своєю резиденцією гетьман обрав Батурин, де спорудив палац, який був мініатюрною копією двору Петербурзького. Кімнати прикрашали картини, оксамит, золотий посуд, дорогі меблі. Потреби гетьмана тут обслуговувало 260 людей. У гетьманських палацах у Глухові та Батурині працювали капеляни, по декілька десятків музикантів, сотники, стрільці та пташники. Для охорони гетьмана існував спеціальний кінний загін, який вдягався в зелені гусарські мундири.
Шежире казахского народа включает в себя генеалогические структуры казахских родов и племен, а также генеалогии таких субэтнических групп, как торе и ходжи (Қорасан, Бақсайыс /төре/), Сунақ, Калеген, Төлеңгіт, Қараша, Құрама (Алаша, Қатаған, Дүрмен-барлас, Баршылық, Маңғытай, Моғалтай, Тарақты, Ноғайлы), Қалпақ, Қырғызелі. Этнический состав казахов интересен тем, что в нем имеются представители всех главнейших тюркских и монгольских племен [2; с.35]. В связи с этим, генеалогические предания шежире были призваны к созданию тех генеалогических конструкции, которые смогли бы обрисовать новые социальные реалии.