1591 г.
Погиб при загадочных обстоятельствах Дмитрий (сын Ивана IV)
1598—1605гг.
Царствование Бориса Годунова.
1600г., осень
Романовы, обвиненные в заговоре с целью покушения на жизнь царя, были отправлены в ссылку.
1603г., лето
В Речи Посполитой появился самозванец, выдававший себя за чудесно царевича Дмитрия (Григорий Отрепьев).
1604г., октябрь
Вторжение Лжедмитрия I с польским войском в Северские земли.
1605г., июнь
Восстание в Москве, воцарение Лжедмитрия I.
1606г, 17 мая
Восстание в Москве против Лжедмитрия и поляков, убийство Лжедмитрия I.
1606—1610гг.
Царствование Василия Шуйского.
1606—1607гг.
Восстание под предводительством И. Болотникова.
1607—1610гг.
Лжедмитрий II («Тушинский двор»)
1609г.
Начало польско-литовской интервенции; осада Смоленска.
1610г.
Договор о призвании на русский престол королевича Владислава; вступление польских войск в Москву; подчинение боярского правительства интервентам.
1611г., январь—март
Формирование первого ополчения
1611г., 19 марта
Восстание в Москве против интервентов
1611г., сентябрь—октябрь
Формирование второго ополчения во главе с К.Мининым и князем Д.М.Пожарским в Нижнем Новгороде.
1612г., август
Поражение войск гетмана Ходкевича под Москвой; объединение двух ополчений
1612г., октябрь
Капитуляция польско-литовского гарнизона в Москве.
1613г.
Земский Собор
Подробнее - на -
Объяснение:
Государство было уже единым. Но политическое объединение было отнюдь не равнозначно централизации. Князья многих из тех территорий, что вошли в состав единого государства, владели еще обломками своих прежних княжеств как вотчинами,
сохраняли частички своей былой власти. Феодалы из разных частей страны перемещаются, получают вотчины и поместья в новых местах. Постепенно складывается единый общерусский класс феодалов. К концу княжения Василия III осталось всего два удельных княжества. Принадлежали они младшим братьям Василия III: Юрию, владевшему Дмитровом и Звенигородом, и Андрею, в удел которого входили Старица в Тверской земле и Верея на юго-западе.
Бывшие удельные князья стали боярами великого князя. Они вошли в состав Боярской думы - сословного органа княжеско-боярской аристократии. Боярская дума ограничивала власть великого князя. Все важнейшие вопросы внутренней и внешней политики князь решал вместе с ней. В правительственных указах так и писали: ”Великий князь приказал, и бояре приговорили”.
Но в стране оставались значительные следы феодальной раздробленности. Потомки удельных князей - их называли бояре-княжата - сохранили свои земельные владения. В своих вотчинах они чувствовали себя полновластными правителями, имели дружины, устанавливали свои порядки и не всегда выполняли указания Москвы.
В 16 веке Московское правительство вело напряженную борьбу с сепаратизмом бояр-княжат за укрепление центральной власти. Эта внутренняя борьба осложнялась непрерывными войнами с соседними государствами.
Объяснение:
Російська імперія стала найбільшою за площею державою світу, що простягалася на величезних територіях Східної Європи, Північної Азії та частині Північної Америки (Аляска). Кількість населення імперії впродовж першої половини XIX ст. збільшилася
із 37 до 69 млн осіб, переважно завдяки приєднанню нових територій — Фінляндії, Царства Польського, Бессарабії, Північного Казахстану. Основна частина населення заселяла центральні й західні губернії, а на величезній території Сибіру проживало лише 3 млн осіб. Середня тривалість життя становила лише 27,3 року (у Великій Британії — 31,5 року) через велику дитячу смертність, нерозвиненість медичного обслуговування, періодичні епідемії. За складом населення Російська імперія була багатонаціональною державою, її народи сповідували всі світові релігії (християнство, іслам, буддизм), однак статус державної релігії мало лише православ’я.
За структурою російське суспільство залишалося фактично феодальним із поділом на привілейовані (дворянство, духовенство, купецтво, козацтво) і непривілейовані стани (селянство і міщанство). Найбільшим за кількістю станом було селянство — понад 30 млн осіб. Із них близько 20 млн становили кріпосні селяни. Вони вважалися «хрещеною власністю» дворян-поміщи-ків, яких на той час у країні налічувалося майже 600 тис. осіб.
За політичним устроєм Російська імперія була самодержавною (абсолютною) монархією. Російський імператор мав необмежену владу. Конституції та парламентських установ у країні не існувало. Правителями імперії в цей період були Олександр I (1801 — 1825 рр.) і Микола I (1825—1855 рр.).
Олександр I на початку свого правління підтримував проекти перетворення Росії на конституційну монархію, однак після розгрому Наполеона утвердився в думці, що саме самодержавство об’єднало народ для боротьби із французами, і тому не бажав його скасування.
Правління Миколи I розпочалося жорстоким придушенням виступу опозиційно налаштованих до самодержавства російських дворян та офіцерів. Микола I не підтримував ідей будь-яких змін в управлінні імперією та намагався «вдосконалити» його бюрократизацією та посиленням ролі поліції.
Однією з головних проблем внутрішньополітичного життя імперії стало кріпосне право. Ситуація, коли більшість населення складали кріпосні селяни, становище яких нагадувало рабське, ставала все небезпечнішою. Однак влада не наважувалася на рішучі зміни, оскільки її опорою були дворяни — власники кріпосних. Для національної політики імперії було характерне здійснення щодо неросійських народів політики національно-культурної асиміляції, ігнорування особливостей національного походження та історичних традицій, їх русифікація. Будь-які спроби неросійських народів боротися за національні права придушувалися.
За рівнем свого економічного розвитку Російська імперія значно поступалася тогочасним провідним країнам Заходу. Промисловий переворот розпочався в країні на межі 30—40-х рр. XIX ст. і розгортався дуже повільно. Йому заважала відсутність ринків вільнонайманої робочої сили та збуту продукції в умовах панування кріпосництва. Перші фабрично-заводські підприємства виникли в 30-х рр. XIX ст. у текстильній і гірничодобувній галузях промисловості.
Російська імперія була аграрною країною. Характер розвитку сільського господарства визначався пануванням кріпосницьких відносин. Урожаї були низькими, сільське господарство розвивалося за рахунок збільшення посівних площ із використанням примітивної техніки. Чимало господарств зберігало натуральний характер. Російська зовнішня торгівля була спрямована на постачання сировини (зерно, льон, деревина, залізо) до Західної Європи та завезення промислового обладнання, предметів розкоші й так званих «колоніальних» товарів (чай, кава, прянощі).
РУХ ДЕКАБРИСТІВ. Відмова Олександра I від намірів реформування Російської імперії викликала велике розчарування в прибічників цього шляху. Відтоді в Росії виникло протистояння між владою, що діяла методами політичної реакції, і патріотами, які прагнули змін у суспільно-політичному житті. Пізніше їх стали називати декабристами.
Декабристи — учасники таємних організацій у Російській імперії, що готували державний переворот, спрямований проти самодержавства та кріпосного права. Підняли повстання в грудні (російською мовою — декабрь) 1825 р.
Перші таємні опозиційні організації створили гвардійські офіцери, учасники закордонних походів 1814—1815 рр. У 1816 р. виник «Союз порятунку», який через два роки трансформувався в «Союз благоденства». Його учасники виступали за ліквідацію кріпосного права, перетворення самодержавства на конституційну монархію. Однак через розбіжності в поглядах на шляхи реалізації цих намірів у 1821 р. союз розпався.