Боротьба Русі з половцями. Перейшовши в сер. X ст. слідом за торками Волгу, чисельні племена половців ринули в степи Північного Причорномор'я. Вони заволоділи величезною територією, яку давньоруські джерела називали «Половецькою землею»,— від схилів Тянь-Шаня на сході до Дунаю на заході. Витіснивши печенігів з Північного Причорномор'я, половці у 50-х pp. XI ст. наблизились до Середньої Наддніпрянщини. «Повість временних літ» під 1055 р. згадує про мир, укладений між переяславським князем Всеволодом Ярославичем і половецьким ханом Болушем. Під 1062 р. цей літопис засвідчує: «Прийшли половці уперше на Руську землю воювати». Вони розбили Всеволода. А влітку 1068 р. зазнали від них нищівної поразки на р. Альті в Переяславській землі Ізяслав, Святослав і Всеволод Ярославичі, що спричинило народне повстання у Києві. Тоді ж Ізяслава скинули з великокнязівського престолу.
Від 1078 р. половці постійно спустошували Переяславщину і Південну Київщину, а Олег Святославич та інші князі (найчастіше чернігівські) почали залучати половців до боротьби проти суперників на Русі. 1093 р. вони розбили біля Трипілля на підступах до Києва об'єднані сили Святополка Ізяславича київського і тодішнього чернігівського князя Володимира Мономаха. Половецькі хани загрожували самому існуванню Давньоруської держави. Тому з 1094 р. за ініціативою Володимира Мономаха південноруські князі починають об'єднуватися проти цих кочовиків. Про це свідчать рішення князівських з'їздів у Любечі (1097), на Золотчі (1101), біля Долобського озера (1103). У 1103—1111 pp. Святополк Ізяславич київський і Володимир Всеволодич Мономах переяславський здійснюють низку звитяжних походів до Половецької землі, на два десятиліття убезпечуючи Русь від половецької загрози. Але з 30-х pp. XII ст. чернігівські Ольговичі дедалі частіше використовують половців у боротьбі за Київ проти Мономашичів. У 1146—1154 pp. те саме чинить Юрій Долгорукий у суперництві з Ізяславом Мстиславичем за київський стіл. У 60-х pp. XII ст. київські князі Ростислав Мстиславич, а відтак і Мстислав Ізяславич вдаються до спроби організувати спільні дії південноруських князів проти половців. Вокняжившись у Києві 1181 p., голова Ольговичів Святослав Всеволодич вряди-годи залучає половців до усобиць між князями. А проте у 1184—1194 pp. він зі своїм співправителем у Київській землі Рюриком Ростиславичем здійснив кілька успішних походів у Половецький степ. У 1197/98, 1201 і 1204 pp. Роман Мстиславич волинський (від 1199 р. галицько-волинський князь) тричі перемагав половців на їхній землі. 1-їтретини XIII ст. підкуплені половецькі хани брали активну участь у міжусобній боротьбі за Київ між Володимиром Рюриковичем київським, Михайлом Всеволодичем чернігівським і Данилом Романовичем, тодішнім волинським князем. 1239 р. орди Батия вдерлися в степи Північного Причорномор'я і розсіяли половецькі загони. Останні були почасти знищені, почасти відкотилися до Угорщини й Болгарії. Основна ж маса, увійшовши до складу Золотої Орди, асимілювалася.
Каста асоціюється передусім з культурами Індійського субконтиненту. Сам термін "каста" — не індійського походження, він запозичений з португальської мови і означає "раса" або "чиста порода". Самі індійці не мають єдиного терміна, який би описував кастову систему назагал, а цілу низку слів, що стосуються різних її аспектів, два головні з яких — це "варна" і "джаті". Варка складається з чотирьох категорій, кожна з котрих має різний ступінь соціального пошанування. Нижче цих чотирьох груп розміщуються "недоторканні", що перебувають у найневигіднішому становищі. Джаті — це групи, які визначаються локально, і кожна з них має власний поділ на касти.Стани були складовою європейського феодалізму, проте існували й у багатьох інших традиційних цивілізаціях. Феодальні стани складалися з різних страт (верств) і мали різні обов'язки та права стосовно один одного, деякі з них обумовлювалися законом. У Європі найвищий стан складався з аристократії та дворянства. Духівництво утворювало другий стан, нижчий за своїм статусом, але наділений багатьма певними привілеями. До так званого "третього стану" належав простолюд — кріпаки, вільні селяни, купці та ремісники. На відміну від каст, між станами до певної міри дозволялися змішані шлюби та індивідуальна мобільність. Наприклад, простолюдинам могли дарувати дворянство у винагороду за великі заслуги перед монархом; купці іноді могли купити собі титул. Залишки цієї системи збереглись у Британії, де досі визнаються спадкові титули, а відомих бізнесменів, високих урядовців та інших можуть прийняти в дворянство або зробити перами на подяку за їхні послуги.
Глобализация углублению специализации и международного разделения труда. В ее условиях более эффективно распределяются средства и ресурсы, что в конечном счете повышению среднего уровня жизни и расширению жизненных перспектив населения (при более низких для него затратах).Важным преимуществом глобализационных процессов является экономия на масштабах производства, что потенциально может привести к сокращению издержек и снижению цен, а, следовательно, к устойчивому экономическому росту.Преимущества глобализации связаны также с выигрышем от свободной торговли на взаимовыгодной основе, удовлетворяющей все стороны.Глобализация, усиливая конкуренцию, стимулирует дальнейшее развитие новых технологий и распространение их среди стран. В ее условиях темпы роста прямых инвестиций намного превосходят темпы роста мировой торговли, что является важнейшим фактором в трансферте промышленных технологий, образовании транснациональных компаний, что оказывает непосредственное воздействие на национальные экономики. Преимущества глобализации определяются теми экономическими выгодами, которые получаются от использования передового научно-технического, технологического и квалификационного уровня ведущих в соответствующих областях зарубежных стран в других странах, в этих случаях внедрение новых решений происходит в краткие сроки и при относительно меньших затратах.
Відповідь:
Розробки уроків
Підручники
Відео
Атласи
Реферати
Книги
Боротьба Русі з половцями. Перейшовши в сер. X ст. слідом за торками Волгу, чисельні племена половців ринули в степи Північного Причорномор'я. Вони заволоділи величезною територією, яку давньоруські джерела називали «Половецькою землею»,— від схилів Тянь-Шаня на сході до Дунаю на заході. Витіснивши печенігів з Північного Причорномор'я, половці у 50-х pp. XI ст. наблизились до Середньої Наддніпрянщини. «Повість временних літ» під 1055 р. згадує про мир, укладений між переяславським князем Всеволодом Ярославичем і половецьким ханом Болушем. Під 1062 р. цей літопис засвідчує: «Прийшли половці уперше на Руську землю воювати». Вони розбили Всеволода. А влітку 1068 р. зазнали від них нищівної поразки на р. Альті в Переяславській землі Ізяслав, Святослав і Всеволод Ярославичі, що спричинило народне повстання у Києві. Тоді ж Ізяслава скинули з великокнязівського престолу.
Від 1078 р. половці постійно спустошували Переяславщину і Південну Київщину, а Олег Святославич та інші князі (найчастіше чернігівські) почали залучати половців до боротьби проти суперників на Русі. 1093 р. вони розбили біля Трипілля на підступах до Києва об'єднані сили Святополка Ізяславича київського і тодішнього чернігівського князя Володимира Мономаха. Половецькі хани загрожували самому існуванню Давньоруської держави. Тому з 1094 р. за ініціативою Володимира Мономаха південноруські князі починають об'єднуватися проти цих кочовиків. Про це свідчать рішення князівських з'їздів у Любечі (1097), на Золотчі (1101), біля Долобського озера (1103). У 1103—1111 pp. Святополк Ізяславич київський і Володимир Всеволодич Мономах переяславський здійснюють низку звитяжних походів до Половецької землі, на два десятиліття убезпечуючи Русь від половецької загрози. Але з 30-х pp. XII ст. чернігівські Ольговичі дедалі частіше використовують половців у боротьбі за Київ проти Мономашичів. У 1146—1154 pp. те саме чинить Юрій Долгорукий у суперництві з Ізяславом Мстиславичем за київський стіл. У 60-х pp. XII ст. київські князі Ростислав Мстиславич, а відтак і Мстислав Ізяславич вдаються до спроби організувати спільні дії південноруських князів проти половців. Вокняжившись у Києві 1181 p., голова Ольговичів Святослав Всеволодич вряди-годи залучає половців до усобиць між князями. А проте у 1184—1194 pp. він зі своїм співправителем у Київській землі Рюриком Ростиславичем здійснив кілька успішних походів у Половецький степ. У 1197/98, 1201 і 1204 pp. Роман Мстиславич волинський (від 1199 р. галицько-волинський князь) тричі перемагав половців на їхній землі. 1-їтретини XIII ст. підкуплені половецькі хани брали активну участь у міжусобній боротьбі за Київ між Володимиром Рюриковичем київським, Михайлом Всеволодичем чернігівським і Данилом Романовичем, тодішнім волинським князем. 1239 р. орди Батия вдерлися в степи Північного Причорномор'я і розсіяли половецькі загони. Останні були почасти знищені, почасти відкотилися до Угорщини й Болгарії. Основна ж маса, увійшовши до складу Золотої Орди, асимілювалася.
Пояснення: