Після смерті царя Олексія Михайловича на престолі опинилось одразу два царя Іван V і Петро І. Проте до 1689 р. країною правила їх старша сестра Софія. Всі її спроби закріпитися на троні були невдалими. Зрештою царем Московської держави став Петро І.
У період царювання Петра були здійснені докорінні реформи, які вивели країну на новий щабель розвитку і торкнулися майже всіх сторін суспільного життя.
Перетворення охопили державну систему управління, армію, економіку, культуру, побут, соціальні відносини.
Всі ці реформи здійснювалися без заздалегідь визначеного плану, їх спонтанно, іноді під тиском зовнішніх обставин, а іноді з особистої волі Петра. Але їх стратегічною метою було домогтися входу Росії в число великих держав, впливу на перебіг подій у світі.
Одним з перших заходів молодого царя стало продовження війни з Туреччиною за вихід до Чорного моря. Але здійснивши два Азовські походи 1695, 1696 рр. і захопивши фортецю Азов у гирлі Дону, він усвідомив безперспективність цього напряму своєї зовнішньої політики.
Після поїздки до Європи, Петру стало зрозуміло, що для досягнення головної мети кращим був би початок війни зі Швецією задля отримання виходу до Балтійського моря, до світових торгівельних шляхів. Початок війни виявився невдалим для Петра І, його армію було розбито під Нарвою, а його союзники Данія, Саксонія, Польща зазнали поразки від талановитого шведського короля Карла XII.
Поразки лише підштовхнули Петра І до рішучих заходів щодо створення боєздатної армії та флоту. Рішучими, іноді занадто жорстокими методами цар створив нову армію і забезпечив її всім необхідним, збудувавши військові мануфактури на Уралі та в центрі країни. Перелом у війні настав після Полтавської битви, в ній шведи на чолі з Карлом XII і українці, прихильники гетьмана Івана Мазепи, зазнали поразки.
Объяснение:
1) герой литературных памятников Древней Руси. Д. Д. — реальное историческое лицо (годы жизни: 1350-1389), сын Ивана Ивановича Красного, внук Ивана Калиты, с 1359 г. — великий князь московский, канонизированный русской православной церковью (1988). Победил монголо-татар на реке Воже (1378), возглавлял победоносные русские полки в одной из крупнейших битв эпохи средневековья — Куликовской. Свое прозвание получил в связи с разгромом полчищ Мамая на Куликовом поле. 8 сентября 1380 г. , между Доном и Непрядвой.