Впервые отличительный знак в виде банта из черно-оранжевой георгиевской ленты был установлен в 1761 году цвет кокарды был изменен на черный с желто-оранжевыми полосками по краям ленты. Бант в виде розетки, изготовленный из ленты, крепился сбоку на полях шляпы. Спустя год был восстановлен старый полевой знак белого цвета. В 1797 году Императором Павлом I окончательно установлена кокарда в виде банта из черно-оранжевой ленты (рис. 2) [4, с. 100].
С 1803 г. на головных уборах установлена кокарда круглой формы (рис. 3) [2, с. 43; 4, с. 130]. В 1815 году указом Александра I к черно-оранжевой ленте добавляется белый цвет [2, с. 43; 4, с. 134].
Карл Великий- імператор франків, дядько Роланда в поемі. Історичний Карл Великий досить мало нагадує сивобородого, навченого роками й досвідом владику - у момент іспанського походу йому було всього 30 років, У поемі йому 200 років, і вигляд його підкреслено патріархальний, що типово для народних надань. У поемі також створюється гиперболизированное в дусі епосу подання про моці імперії Карла: поряд з областями, які дійсно належали імператорові франків або були їм завойовані, називаються ті країни й міста, які в імперію Карла не входили (Польща, Шотландія, Уельс, Англія, Константинополь та ін.) і навіть ті, які не існували в VIII в. (Нормандія).
Карл Великий виступає в поемі як втілення духу хрестових походів: діями його керує архангел Гаврило; подібно Ісу Навину, він зупиняє сонце, щоб встигнути покарати невірних; йому сняться віщі сни Взагалі, через всю поему проходить паралель із євангельською притчею про Христю. Дванадцять перів уподібнюються апостолам, зрадник Ганелон якоюсь мірою прирівнюється до Іуди, а в поводженні самого Карла часом проступає мученицька покірність долі: “Я не можу потоки сліз стримати! /Граф Ганелон людей моїх погубить, - /Сьогодні вночі ангел мені з’явився/ И віщий сон виявив очам моїм”.
брахманы наверное, ну если от названия происходит, то вполне логично.