Приход Октябрьской социалистической революции положил начало новой социально - экономической формации, в которой кардинальным образом изменилась система образования и в частности профессиональная подготовка будущих специалистов. Как на специальные государственные органы и учреждения культуры, так и на партийные и на общественные организации возлагались функции контроля и идеологического воздействия в сфере просвещения, науки, искусства, литературы, организации культурного досуга и воспитания.
2 августа 1918 года Совет Народных Комиссаров РСФСР издает декрет «О приеме в высшие учебные заведения РСФСР» [54].
В этот же день В. И. Ленин подписал декрет «О правилах приема в высшие учебные заведения». Этот документ провозглашал перестройку высшей школы на новых началах, создав необходимые условия рабочим и крестьянам всех национальностей для поступления в любые высшие школы, от поступающих не требовалось никаких документов об образовании, отменялись экзамены при поступлении в ВУЗ и плата за обучение, устанавливалось материальное обеспечение студентов за счет государства. Декреты явились основой Программы партии в области высшего образования, утвержденной в марте 1919 года на съезде РКП (б), основными задачами которой стали: «Открытие широкого доступа в аудитории высшей школы для всех желающих учиться, и в первую очередь для рабочих; материальное обеспечение учащихся с целью дать фактическую пролетариям и крестьянам воспользоваться высшей школой» [55].
Большую роль в развитии просвещения в национальных республиках сыграл созданный в 1918 году Народный комиссариат по делам национальностей. При нем были организованы отдельные национальные культурно-просветительные комиссии, которые выявляли нужды национальных меньшинств в области просвещения, а также развитию культурно-просветительной работы среди них с учетом бытовых и культурных особенностей.
Історія Ізраїльського царства починається зведенням первосвящеником і пророком Самуїлом Саула в царське достоїнство — помазанням на царство Саула як першого Ізраїльського царя. Як свідчать книги Царств, Саул недовго був вірним слугою Божим. Зокрема через Самуїла Бог наказав Саула покарати амалекитян і, в тому числі, скарати царя амалекітян та знищити всю їх худобу. Але Саул неповністю виконав Боже повеління. Цар амалекитян був узятий в полон але не убитий, а худобу амалекітян оголошений військовим трофеєм. Іншим разом Саул самочинно зробив цілопалення, не дочекавшись первосвященика — у цьому випадку пророка Самуїла, затримався дорогою до військового табору Саула. (За Законом Мойсея здійснювати цілопалення має право тільки первосвященик!) В результаті Самуїлові було велено Богом помазати на царство юного Давида, який в той час пас батьківські стада.
Після убивства Давидом Голіафа в битві, яка визначила перемогу ізраїльського війська над філістимлянами, а також після низки інших вдалих військових акцій проти їх, популярність Давида різко злітає вгору. (Відома фраза: «Саул убив тисячі. Давид убив десятки тисяч».) Саул в паніці, злякавшись, що Давид відніме у нього царський престол. (Нагадаємо Давид мав повне право за законом змістити Саула з царського престолу але не скористався цим правом.) В результаті Ізраїльське царство фактично пережило і першу (але не останню) громадянську війну. Правління Саула завершилося його самогубством, його військо було розгромлене військом філістимлян і його син загинув у битві, сам же Саул наклав на себе руки, побоюючись бути взятим у полон.
Період царювання Давида і Соломона — золота доба Ізраїльського царства. У 1010 до н. е. Давид переносить столицю в Єрусалим. Він значно розширює місто. Але і його правління було небезхмарним. Зокрема трапилася нова громадянська війна. Цього разу Давиду протистояв його син Авесалом, який незаконно претендував на царський престол. В результаті цеї війни Авесалом гине, незважаючи на небажання Давида його вбивати, — Авесалом убитий слугами Давида, тоді як Давид не санкціонував вбивство Абесалома. Тим не менш кероване Давидом ізраїльське царство достатньо вдало веде війни проти зовнішніх ворогів. Також ведеться велике будівництво, в тому числі і у Єрусалимі. Давид також намірився побудувати храм замість скинії. (Як відомо, намір Давида реалізований Соломоном.)
Соломон (1010 до н. е.—970 до н. е.) — син і наступник Давида на Ізраїльському царському престолі увійшов в історію як наймудріший із царів і як будівельник Єрусалимського храму. Соломон зміг розвинути зовнішні та внутрішньополітичні досягнення Давида. Власне у часи правління Соломона Ізраїльське царство перебувало в зеніті своєї могутності.