1. Чому розвиток капіталістичних відносин на початку ХХ ст. породив
революційну ситуацію в Україні?
Знищення російським царизмом наприкінці ХVІІІ ст. української державності на Лівобережжі і Слобожанщині супроводжувалось русифікацією корінного населення. Цю колонізаторську політику стосовно українського народу російська влада здійснювала переважно ідеологічно-адміністративним шляхом.
Царські адміністратори виганяли українську мову з імперських установ і навчальних закладів усіх ланок освіти. Переважна більшість українського панства одержала звання російських дворян (такими імперські власті визнали майже 25 тис. шляхетських родин колишньої Гетьманщини).
Усі верстви населення Росії зазнавали утисків, але особливо важкого економічного і політичного гніту зазнавав робітничий клас, у тому числі і в Україні. Робітники змушені були працювати по 12–13 годин на добу, одержуючи мізерну платню, нескінченні штрафи, жахливі житлові умови, каліцтво, захворювання. Світова економічна криза 1900–1903 рр. охопила і царську Росію , що привело до закриття чи розорення ряду заводів та фабрик, а отже зросло безробіття. Користуючись зростанням армії безробітних, капіталісти посилили експлуатацію, продовжили тривалість робочого дня, знизили зарплату. А це, в свою чергу, штовхнуло робітників до вияву непокори. У травні 1900 р. відбувся масовий політичний виступ харківських пролетарів. У 1901–1902 рр. політичні страйки і демонстрації пройшли вже у Києві, Катеринославі, Одесі. Закавказький страйк 1903 р. перекинувся на всі промислові центри України.
Наростав і селянський рух, особливо навесні 1902 р. у Полтавській та Харківській губерніях, де було розгромлено 105 поміщицьких економій. Уряд відповів жорстокими розправами. Що призвело до роволюційних ситуацій в Україні.
Объяснение:
В марте 1653 г. послы Украины передали русскому царю Алексею Михайловичу гетмана Б. Хмельницкого о воссоединении Украины с Россией. Откликнувшись на эту Земский собор в октябре 1653 г. единогласно одобрил решение о вхождении Украины в состав Российского государства. Аналогичное решение было принято 8 января 1654 г. на Войсковой раде, созванной в Переяславе. Таким образом, в состав России вошли Левобережная и Слободская Украина, Киев и Запорожье (Правобережная Украина была присоединена только в конце XVIII в.).
Условия, на которых Украина была принята в состав Российского государства, излагались в «Статьях Богдана Хмельницкого», подписанных в Москве в марте 1654 г. Согласно данному акту на Украине сохранялись военно-административные органы управления во главе с выборным гетманом, и продолжало действовать местное право.
В современной историко-правовой науке данные события оцениваются неоднозначно. Ряд исследователей подчеркивают, что решение Переяславской рады выражало «вековые стремления и надежды украинского народа», говорят о «прогрессивном воссоединении двух братских народов в границах единого государства». Другие исследователи, в первую очередь представители как дореволюционной, так и современной украинской науки, полагают, что решение Б.Хмельницкого, навязанное им Переяславской раде, не соответствовало интересам украинского народа.бъяснение: