1 июня 1685 года крепость была осаждена большим китайским войском (по разным данным, от 5 до 10 тыс. человек). После сдачи острога 26 июня часть казаков (45-50 человек) с семьями были уведены в Пекин. Император Канси проявил уважение к людям, которые героически бились против превосходящих их во много раз по численности маньчжуров, и мудро решил, что лучше принять такую вольницу на свою службу и поселить у себя, чем бесконечно с ней воевать. Албазинцы были зачислены в китайскую императорскую гвардию в Пекине, для них специально создали Русскую сотню в составе особо элитной части «Знамени с желтой каймой». Эта часть считалась самой аристократической. Она пополнялась только из рядов лучшей и верной монархии маньчжурской молодежи и русских. Китайцев здесь не было. Из пленных албазинцев лишь 12 человек не пожелали стать китайскими гвардейцами и решили вернуться в Россию. Всего же в китайские войска перешли не менее 100 казаков, или, как их называли китайцы, «ло-ча». Это были наименее лояльные русскому царю элементы. Казаки ценились китайским монархом очень высоко и были поставлены в самые лучшие условия. Они получали очень хорошее жалованье, денежные подарки, земли в вечное пользование и дома. Первое время во главе Русской сотни при дворе китайского императора были лишь русские, что делалось, как и само создание этой части, с пропагандистской целью. Но с заключением между Россией и Китаем Нерчинского договора в 1689 года политическое значение этой сотни стало падать, и впоследствии она стала регулярной частью гвардии под командованием одного из принцев Маньчжурской династии.
Вот так я ответила!
Отметь как ЛУЧШИЙ ОТВЕТ
ОбъясОт Римской империи Византия унаследовала остатки республиканского строя. Первоначально в Византии сохранялись сенат, государственный совет и организации свободных горожан - димы. Именно благодаря этим органам в эпоху поздней античности общество могло корректировать действия императорской власти и придавать им силу законности. В Византии в IV-V вв., как считают ученые, они даже пережили некоторый расцвет.
Сенат подготавливал проекты законов, обсуждал вопросы внешней и внутренней политики. В V-VI вв. довольно большие права получили димы: во время зрелищ в цирке, очень популярных в Константинополе, можно было предъявить требования императорам и высшим чиновникам, одобрить или покритиковать их действия. Димы участвовали в официальных церемониях, в провозглашении нового императора: формально он выбирался сенатом, армией и народом, хотя на деле императора выдвигали сенат и военная верхушка.нение:
Київське князівство. Більшість його земель розташовувалося на Правобережжі. На півночі — це велика частина Полісся, на заході — землі аж до Волині. На півдні Київське князівство межувало з половецьким степом, і лише на сході йому належала вузька смуга вздовж лівого берега Дніпра. Київська земля була однією з найбільш густонаселених земель Русі. Літописи називають близько 80 міст і містечок, розташованих тут. Серед них такі великі, як Київ, Вишгород, Білгород, Василів, Іскоростень, Овруч, Городськ, Туров, Корсунь, Юрїв. Джерелом багатства київських земель були родючі чорноземи й поліські корисні копалини. Було до чого докладати руки й працьовитим землеробам, і вмілим майстрам-ремісникам. Вигідне розташування князівства сприяло розвитку торгівлі. Мережа річок повязувала Київську землю з найвіддаленішими куточками Русі та сусідніми народами.Взовн. політиці створювали походи проти Візантії підкорили древлян, сіверян, радимичів, вятичів, східних хорватів, дулібів, тиверців, кривічів . в внутр пол. створювали і збільшували податки.
Переяславське князівство. Розташоване в безпосередній близькості до земель мешкання кочівників (формально — аж до Дніпрових порогів), воно було вельми почесним, хоч і нелегким володінням. Проте в XII—XIII ст. Переяславщина не мала політичної самостійності та цілком залежала від Києва. Центр князівства — місто Переяслав — було одним із найбільших градів Південної Русі. Переяслав відігравав важливу роль у боротьбі з половцями. Надійні мури майстерно збудованої фортеці слугували захистом не тільки для прикордонного міста, а й усієї Русі.
Чернігово-Сіверське князівство. Найбільшим князівством Південної Русі було Чернігівське. Остаточно воно склалося в XI ст., коли Ярослав Мудрий віддав Чернігову колишні землі сіверян, радимичів, вятичів, а також Муромську волость і Тьмутаракань. Чернігівське князівство займало землі на Лівобережжі (головна їх частина — у басейні річки Десни).
Усередині XII ст. від Чернігова відокремилося Новгород-Сіверське князівство, а згодом й інші землі, де виникли дрібніші князівства. Багато подій історії Київської Русі повязано з містами Чернігівщини — Черніговом, Новгородом-Сіверським, Путивлем, Брянськом, Курськом, Стародубом. Столичне місто Чернігів посідало друге після Києва місце серед найбільших міст Південної Русі.
Галицьке та Волинське князівства. Обидва князівства мали вдале розташування, недосяжне для кочових нападників зі степу. Волинь і особливо Галичина були густо заселеними, а їхні міста стояли на стратегічно важливих торговельних шляхах із Заходу. Ремісники становили основну частину населення галицьких міст. Саме міське ремесло визначало високий рівень матеріальної культури цього краю. Крім того, в Галичині містилися великі родовища солі.
Політичний центр князівства перемістився з Перемишля до Галича, що розташовувався біля карпатських соляних копалень. Першими в Галичині незалежно від київського князя правили Ростиславичі, нащадки онука Ярослава Мудрого. Тим часом на Волині влада належала Мстиславичам, що вели свій рід від Володимира Мономаха (теж онука Ярослава Мудрого).
бъяснение: