У зарубіжній пресі дуже важко відшукати матеріал, у якому економіки Індії та Китаю аналізувалися б окремо, а не в протиставленні. Мимоволі на думку спадає мудре слівце «дербі». Цим «кінським» терміном футбольні вболівальники позначають безкомпромісні дуелі, що відбуваються на змаганнях високого рангу між представниками одного й того самого регіону. Сам факт, що в цьому разі світову економічну першість оспорюють найближчі сусіди, поглиблюється не лише схожістю за багатьма параметрами, а й корінними відмінностями економічних моделей, вибраних азіатськими гігантами. Унікальними є також переваги й недоліки їхніх економік.
Китай та Індія, що стрімко зростають в економічному й демографічному сенсі, але при цьому залишаються поки що дуже бідними країнами, ось уже кілька років є об’єктом пильної уваги як експертів, так і журналістів. Пересічний обиватель має дуже чітке уявлення про темпи зростання китайської економіки, які впродовж останніх 25 років уперто тримаються біля позначки 10% приросту ВВП на рік, а також про основну рушійну силу цього безпрецедентного зростання — лавину дешевого китайського експорту, який буквально затопив увесь світ. А ось із успіхами індійської економіки мало хто обізнаний. Тамтешні досягнення в основному стосуються сфери обслуговування, переважно в галузі високих технологій. Користувачі кол-центрів із Західної Європи чи Північної Америки можуть і не підозрювати, що оператор, який відповідає на їхній дзвінок, сидить у далекому Делі. І там-таки розроблено чимало новітніх комп’ютерних «наворотів». Нинішні усереднені 6% приросту індійського ВВП теж мають блідий вигляд на тлі сусідських «драконівських» темпів, хоча і є предметом заздрощів для більшості країн світу.
В середине ХIХ века в России и Японии началось проведение комплекса реформ, направленных на серьезную модернизацию социально-политического и экономического устройства. Российские «великие реформы» и японские преобразования Мэйдзи объединяла общая цель на их основе ликвидировать отставание от стран Запада с тем, чтобы обеспечить собственную безопасность и возможность активно участвовать в процессах по переустройству мирового порядка в эпоху капитализма. И в России, и в Японии многие реформы имели сходный или совпадающий характер. На содержание реформ значительное влияние оказал европейский опыт государственного и общественного управления. Вместе с тем, японское общество в большей степени, чем русское было готово к восприятию реформ по западному образцу. Процесс модернизации вызвал в обеих странах противодействие, причем в России более жесткое, чем в Японии, в обеих странах остро стоял во о сохранении национальной идентичности в процессе при к новым реалиям политического, экономического и социального развития. За три десятилетия эпохи Мэйдзи в Японии был создан конституционный строй, проведена индустриализация, внедрены капиталистические отношения, реформирована социальная структура. Хотя в России реформы носили менее радикальный характер, российское общество также претерпело серьезнейшие изменения, Россия вышла на траекторию поступательного развития по капиталистическому пути. В России противодействие реформам со стороны помещиков, дворянства, знати привело к тому, что конституция не была принята, самодержавная власть не была ограничена, реформы носили половинчатый характер и все это создало предпосылки для революционного взрыва в 1905 г.