1. За всё время наполеоновских войн против Франции были сформированы семь коалиций. Главную роль в них играли Англия, Россия, Австрия и Пруссия. Первая коалиция была создана в 1792 году и воевала против революционной Франции. Последующие коалиции создавались вплоть до 1815 года.
2. В конце 1799 г. во Франции произошел государственный переворот, в результате которого Директория была свергнута, а власть фактически перешла к генералу Наполеону Бонапарту. ... он стал императором под именем Наполеона I. Первая республика, провозглашенная в 1792 г., пала, и во Франции была установлена Первая империя
3. Причиной Наполеоновских войн было стремление французской буржуазии в лице Наполеона Бонапарта установить торговой промышленную и военную гегемонию в Европе главным соперником являлась Великобритания , владеющая многочисленными колониями , задача Франции сводилась к континентальной блокаде Англии , т.е. стремлением ее заблокировать ее экономический потенциал , в ходе Наполеоновских войн сформировались коалиции стран , наполеоновский режим пал .
4. Во-первых, Англия с морской контрабанды вопреки всем преградам продолжала ввозить свои товары в Европу и даже во Францию.
Во-вторых, после того, как Наполеон потерпел поражение в России, начался крах его империи. Это ослабило континентальную блокаду, так как многие государства при поддержке России освободили себя от гнёта французов и сняли блокаду.
5.
Возвращение Францией территорий, завоеванных Наполеоном с 1795 по 1810 год.
Россия получила власть над Польшей и Финляндией.
Объединение Австрийских Нидерландов с Королевством Нидерландов.
Объединение Норвегии и Швеции
Швейцария была признана нейтральной.
Британия получила контроль над несколькими стратегическими важными колониями и стала сверхдержавой.
Теорія «освіченого абсолютизму», родоначальником якої вважається Томас Гоббс, цілком пройнята раціоналістичною філософією Просвітництва. Сутність її полягає в ідеї світської держави, в прагненні абсолютизму поставити вище всього центральну владу. До XVIII століття державна ідея, виразником якої був абсолютизм, розумілася вузькопрактично: поняття про державу зводилося до сукупності прав державної влади. Міцно тримаючись за вироблені традицією погляди, освічений абсолютизм вніс разом з тим і нове розуміння держави, яка вже накладає на державну владу, що користується правами, і обов'язки. Наслідком такого погляду, що склалася під впливом теорії договірного походження держави, з'явилося те теоретичне обмеження абсолютної влади, яке викликало в європейських країнах цілу низку реформ, де поруч з прагненням до «державної користі» висувалися турботи про загальний добробут.
«Просвітницька» література XVIII століття не тільки ставила завдання критики старих порядків: прагнення філософів і політиків того часу сходилися в тому, що реформа повинна здійснитися державою і в інтересах держави. Не дивно, що ці ідеї припали до смаку деяким монархам, зокрема Фрідріху II. Ще в юності він захопився філософією і листуванням із вільнодумцями, став масоном і написав власний трактат із критикою політичної теорії Макіавеллі, виданий в Голландії під вигаданим ім'ям. А ставши королем, Фрідріх II із завзяттям взявся за проведення реформ — у відповідності із власним розумінням ідей Просвітництва. Він заборонив тортури й оголосив про скасування цензури. Переконаний прихильник свободи віросповідання, король стверджував, що може звести у Пруссії святилища навіть для язичників, якщо ті захочуть оселитися в його державі, а згодом таки розпорядився побудувати католицький собор у Берліні, населеному переважно протестантами. Приватну власність оголосили недоторканною, судочинство за порадою Монтеск'є відокремили від виконавчої влади. За наказом монарха був створений новий звід законів. Фрідріх II запровадив у Пруссії загальну початкову освіту, будував дороги, заохочував заснування нових мануфактур, скасував митниці всередині королівства. Така державна політика, власне, й дістала назву «освіченого абсолютизму»[1].
«Освічений абсолютизм», принаймні в теорії прагнув до союзу монархів і філософів, які бажали підпорядкувати держава чистому розумові. Не дивно, що в літературі «освічений абсолютизм» був зустрінутий захоплено. Найбільш яскравий приклад цього захоплення — політичний світогляд Вольтера, цієї ж точки зору трималася і школа фізіократів з Кене, Мерсьє-де-ла-Рів'єром і Тюрго на чолі.
Політика освіченого абсолютизму, за прикладом Фрідріха II поширився й на інші країни Європи — окрім Англії, Польщі і Франції: Англія вже досягла того, до чого прагнув освічений абсолютизм, в Польщі не було королівського абсолютизму і панувала шляхта, а королі Франції Людовик XV і Людовик XVI не в змозі були взяти на себе ролі ініціаторів реформи, внаслідок чого колишній лад був зруйнований революцією.Хронологічні межі освіченого абсолютизму умовні, зазвичай наводиться період з 1740 р. по 1789 р., тобто від вступу на престол прусського короля Фрідріха II до Великої французької революції.
В російській літературі межі освіченого абсолютизму часто трактують розширено — залучаючи до них добу Петра I, хоча цього російського володаря надихали не стільки ідеї Просвітництва (що в той час були поширені лише в Британії), скільки ідеал «регулярної держави» Самуїла Пуфендорфа та Готфріда Лейбніца.
Також дискусійним є питання чи варто поширювати терміну «освічений абсолютизм» на державу Габсбургів часів Йосипа II та Російську імперію часів Катерини II, які часто визначають як «поліцейські
Объяснение: