Первая половина 19 века была очень непростой для кыргызов из-за агрессивной политики Кокандского ханства. Это настораживало бия Атаке. И он решает отправиться к Екатерине Второй за покровительством. Пока посольство шло, Кокандское ханство уже подчинило себе кыргызов. Политическая ситуация изменяется, и у Казахстана появляется серьезное намерение искать защиты у России.
Так, в 1853 году кыргызы отправляют письмо генерал-губернатору, Санкт-Петербург пригласил представителей кыргызов в Омск для принесения присяги российскому императору. С этого момента начиналось подчинение Северного Кыргызстана России.
Первая половина 19 века была очень непростой для кыргызов из-за агрессивной политики Кокандского ханства. Это настораживало бия Атаке. И он решает отправиться к Екатерине Второй за покровительством. Пока посольство шло, Кокандское ханство уже подчинило себе кыргызов. Политическая ситуация изменяется, и у Казахстана появляется серьезное намерение искать защиты у России.
Так, в 1853 году кыргызы отправляют письмо генерал-губернатору, Санкт-Петербург пригласил представителей кыргызов в Омск для принесения присяги российскому императору. С этого момента начиналось подчинение Северного Кыргызстана России.
. Економічна політика імперського уряду Наддніпрянській Україні в пореформений період
Реформи 60–70-х рр., попри їх обмеженість, створили умови для економічного розвитку, уможливили, хоч і запізнілу, індустріалізацію. Її темпи в пореформений період були дуже високими. Особливо це відчувалось у Наддніпрянській Україні, де за кілька років сформувалися цілком нові галузі промисловості. Промисловий розвиток супроводжувався змінами і в інших сферах життя: всі головні міста сполучили між собою новоутворені залізниці, розгорталися процеси урбанізації, складалися нові суспільні верстви підприємців і промислових робітників тощо.
Проте політика імперського уряду не була розрахована на те, щоб Наддніпрянщина скористалася зі свого економічного розвитку. Дотримуючись традиційної політики використання економічного потенціалу українських земель задля задоволення загальноімперських потреб, російський уряд використовував для цього у пореформену добу нові форми.
Одним із них стали залізниці. Вони розглядалися як найзручніший засіб переміщення, в разі потреби, військових контингентів до будь-якого регіону імперії. Після завершення будівництва залізниць ними з Наддніпрянщини до центру імперії доправляли продукти й сировину, а звідти надходили готові вироби з російських підприємств. Внаслідок цього Наддніпрянщина втягувалася до загальноросійського ринку, відповідно до тієї ролі, яку їй визначила імперія.
Наприкінці ХІХ ст. Наддніпрянська Україна давала 26% загальноімперського прибутку, одначе на власні потреби використовувала не більше половини від цієї суми. Решта покривала потреби інших регіонів імперії. Засобом перекачування капіталів з українських губерній до центру стала також політика ціноутворення. Ціни на сировину, що відправлялася з Наддніпрянщини, були набагато нижчими, ніж вартість російських товарів, які надходили з імперського центру. Внаслідок цього українські капітали фінансували розвиток інших регіонів.
Використання економічного потенціалу Наддніпрянщини проявлялося також у тому, що пріоритет надавався тим галузям української економіки, які мали задовольняти імперські потреби (вугледобувна, металургійна, залізорудна), тоді як ті, що могли скласти конкуренцію російським підприємцям (легка промисловість), підтримки не одержували. Внаслідок цього швидкими темпами розвивалися сировинні галузі, а інші помітно відставали. Напередодні першої світової війни Наддніпрянщина давала 72% усього видобутку сировини в імперії та лише 15% виробн
Объяснение: