Для розвитку демократії важливим є виконання людьми багатьох суспільних функцій, пов’язаних з їхнім статусом громадянина. Проте інститути демократії лише відкривають нам дорогу до успіху, не усуваючи ризику невдач. Демократія є певним викликом, адже втілення в суспільне життя демократичних цінностей залежить виключно від громадян. Однією з основних ознак демократії є участь громадян в управлінні країною.
Участь у керуванні країною не лише право, а й обов’язок. Воно може виявлятися в різних формах: наприклад, у висуванні своєї кандидатури на виборах, у голосуванні, поінформованості про політичне життя країни, обговоренні проблем, що хвилюють суспільство, відвідуванні зборів і мітингів, роботі в недержавних добровільних організаціях, сплаті податків і навіть у вираженні протесту. Така участь громадян в управлінні сприяє зміцненню демократичного суспільства.
Ідея громадянства бере свій початок із давньогрецького поліса, у якому людина брала участь у житті міста-держави, усвідомлювала себе вільною людиною та членом громади, мала почуття громадянського обов’язку. Осмислюючи поняття «громадянин», Аристотель зазначав, що громадянами треба вважати тих, хто бере участь у суді й народних зборах. Тобто від самого початку громадянство означає не лише міру залученості людей до справ спільноти, а й певні їхні права в межах цієї спільноти та відповідальність за стан цієї спільноти.
Нині громадянство передбачає:
1) належність особи до якоїсь держави, суспільства, нації;
2) підпорядкованість законам держави і наявність обов’язків перед державою;
Отже, з юридичного боку громадянство — це формально закріплений правовий зв’язок між громадянином і державою, вибудуваний на основі взаємних прав та обов’язків. Демократичним громадянином виступає особа, яка здатна користуватися наданими їй правами та виконувати свої обов’язки перед демократичною державою.
Екатерина 2 имела весьма сомнительные права на престол - она была лишь женой Петра 3, урожденного Романова, немка. Последний переворот был совершен с сил гвардии - опоры всех дворцовых переворотов. В связи с этим вся внутренняя потилика Екатерины была направлена на ублажение дворянства. Петр 3 царствовал недолго, но успел наломать дров. Поскольку он был воспитан в Пруссии, он во всем обожествлял эту страну и ее короля Фридриха. В итоге Семилетней войны Россия разгромила непопедимую на тот момент Прусскую армию - Фридрих то предпринимал попытки отравиться, но отреквлся от престола. Но с приходом к власти Петра все завоевания России были отменены, а с Пруссией был заключен союз. Вот так вот.
Революционный период Екатерины 2 был особенно сложным для страны. Екатерина 2 хотела власти. Дворянство же на тот момент поддерживало Петра 3 и старый церковно-научный строй. В духовенстве тоже был раскол, протопоп Никон хотел вернуть старую веру, а патриарх Феодосий продвигал новую ортодаксальную патриотическую веру и поддерживал Екатерину 2, именно поэтому у Екатерины второй удался переворот 28 июня 1762 года. Благодаря Феодосию народ поднялся на стороне Екатерины второй и в тот злополучный понедельник народное ополчение Екатерины второй взяло Иркутс, последний оплот Петра 3. Петр третий бы публично четрован вместе со своими министрами на реке Иртыш.
Для розвитку демократії важливим є виконання людьми багатьох суспільних функцій, пов’язаних з їхнім статусом громадянина. Проте інститути демократії лише відкривають нам дорогу до успіху, не усуваючи ризику невдач. Демократія є певним викликом, адже втілення в суспільне життя демократичних цінностей залежить виключно від громадян. Однією з основних ознак демократії є участь громадян в управлінні країною.
Участь у керуванні країною не лише право, а й обов’язок. Воно може виявлятися в різних формах: наприклад, у висуванні своєї кандидатури на виборах, у голосуванні, поінформованості про політичне життя країни, обговоренні проблем, що хвилюють суспільство, відвідуванні зборів і мітингів, роботі в недержавних добровільних організаціях, сплаті податків і навіть у вираженні протесту. Така участь громадян в управлінні сприяє зміцненню демократичного суспільства.
Ідея громадянства бере свій початок із давньогрецького поліса, у якому людина брала участь у житті міста-держави, усвідомлювала себе вільною людиною та членом громади, мала почуття громадянського обов’язку. Осмислюючи поняття «громадянин», Аристотель зазначав, що громадянами треба вважати тих, хто бере участь у суді й народних зборах. Тобто від самого початку громадянство означає не лише міру залученості людей до справ спільноти, а й певні їхні права в межах цієї спільноти та відповідальність за стан цієї спільноти.
Нині громадянство передбачає:
1) належність особи до якоїсь держави, суспільства, нації;
2) підпорядкованість законам держави і наявність обов’язків перед державою;
3) пошанування цінностей громадянського суспільства;
4) громадянську самоідентифікацію;
Отже, з юридичного боку громадянство — це формально закріплений правовий зв’язок між громадянином і державою, вибудуваний на основі взаємних прав та обов’язків. Демократичним громадянином виступає особа, яка здатна користуватися наданими їй правами та виконувати свої обов’язки перед демократичною державою.