Українське суспільство ХІV-ХV ст. було неоднорідним та строкатим. Його основними станами були шляхта, духовенство, міщани й селяни. Стани відповідали соціально-правовим групам людей, які відрізнялися між собою майновим становищем у суспільстві, а також різними правами й обов’язками. У різних регіонах, які входили до складу різних країн, соціальна структура населення мала свої певні відмінності та особливості формування й становлення, що було зумовлено різницею в їхньому суспільному та економічному розвитку.
Магнати
представники шляхетського походження, родової й багатої знаті, великі землевласники.
Шляхта
провідний привілейований суспільний стан, що складався із вихідців різних соціальних груп, яким надавалися широкі політичні, майнові права та свободи і які несли військову службу.
Князі (титулована знать)
становили єдиний замкнутий стан, тому ні за багатство, ні за гроші, вплив чи владу не можна було стати князем, оскільки цього статусу міг набути тільки син князя (за кровним спадковим принципом).
Пани (заможна шляхта)
найзаможніші феодали, які вирізнялися родовитістю та спадковим землеволодінням; були членами великокняжої ради та брали участь у військових походах із власними військовими загонами.
Зем’яни (середня шляхта)
нащадки слуг, які здійснювали військову службу, завдяки чому отримували спадкове землеволодіння та певні шляхетські привілеї.
Бояри (дрібна шляхта)
виконували різного роду доручення та особисто несли військову службу; у своїх володіннях мали певні земельні наділи за рахунок виконання своїх обов’язків перед королем чи князем.
Духовенство
«церковні люди», – окремий привілейований стан у суспільстві, не підлягав світському суду, мав свою власну ієрархію.
Чорне
ченці та черниці.
Біле
світські парафіяльні священики.
Міщани
міське населення, яке займалися ремісничою та торговою діяльністю.
Патриціат
найзаможніші та найвпливовіші купці і ремісники.
Бюргерство
цехові майстри та середній клас населення.
Міський плебс
дрібні торговці, ремісники, вільні селяни.
Селяни
домінуюча частина населення, серед якого були як особисто вільні селяни, так і ті, що були прикріплені до свого наділу, відповідно – феодала.
Слуги
селяни, які відбували особисту службу при своєму господарі, у разі потреби виступали із ним у військовий похід та виконували різного роду доручення.
Данники
сплачували данину за користування землею, а також мисливськими й бортними угіддями; натуральна данина поступово витісняється грошовою платою.
Тяглі
відробляли панщину, та працювали в господарстві свого господаря здійснюючи «тяглу» службу, тобто разом зі своєю худобою обробляли землю, сплачували податки та виконували різного роду повинності.
1)У Александра были либеральные взгляды и он не смог их воплотить в жизнь. А Николай 1 был приверженцем абсолютной монархии, он боялся повторения 25 декабря и ужесточил цензуру, короче был тираном, ведь незря же его назвали в народе "Николай Палкин" 2)«Жандарм Европы» - так стали называть Россию Николая 1 в 1850-е после её участия в подавлении революций 1848 - 1849 в Европе, в частности, революции в Венгрии. Также это прозвище закрепилось и за самим императором. Большая роль России в подавлении революций, а также их отражение в собственно российской внутренней политике того времени, заставляет обратить пристальное внимание на фигуру инициатора этой «всеевропейской жандармерии» - Николая 1. 3) Крымская война 1853-1856 гг. первоначально велась между Российской и Османской империями за господство на Ближнем Востоке. Накануне войны Николай I допустил три непоправимые ошибки: относительно Англии, Франции и Австрии. Николай I не принял в расчет ни больших торговых и финансовых интересов крупной французской буржуазии в Турции, ни выгодности для Наполеона III отвлечения внимания французских широких народных слоев от внутренних дел к внешней политике. Первые удачи русских войск, а в особенности разгром турецкого флота в Синопе побудили вмешаться в войну Англию и Францию на стороне Османской Турции. В 1855 году к воюющей коалиции присоединилось Сардинское королевство. К союзникам готовы были примкнуть Швеция и Австрия, до этого связанная узами «Священного союза» с Россией. Военные действия велись в Балтийском море, на Камчатке, на Кавказе, в Дунайских княжествах. Основные действия развернулись в Крыму при обороне Севастополя от войск союзников. В итоге, общими усилиями, объединенная коалиция смогла одержать победу в этой войне. Россия подписала Парижский мир с унизительными и невыгодными условиями. Среди главных причин поражения России можно назвать три группы факторов: политические, технические и социально-экономические. Международный престиж российской державы был подорван. Война явилась сильнейшим толчком к обострению социального кризиса внутри страны развитию массовых крестьянских выступлений, ускорила падение крепостного права и проведение буржуазных реформ. Создавшаяся после Крымской войны «Крымская система» (англо-австро-французский блок) стремилась поддерживать международную изоляцию России, поэтому в первую очередь необходимо было выйти из этой изоляции. Искусство русской дипломатии (в данном случае ее министра иностранных дел Горчакова) заключалось в том, что она весьма умело использовала менявшуюся международную обстановку и противоречия между участниками антирусского блока - Францией, Англией и Австрией.
Объяснение:
Українське суспільство ХІV-ХV ст. було неоднорідним та строкатим. Його основними станами були шляхта, духовенство, міщани й селяни. Стани відповідали соціально-правовим групам людей, які відрізнялися між собою майновим становищем у суспільстві, а також різними правами й обов’язками. У різних регіонах, які входили до складу різних країн, соціальна структура населення мала свої певні відмінності та особливості формування й становлення, що було зумовлено різницею в їхньому суспільному та економічному розвитку.
Магнати
представники шляхетського походження, родової й багатої знаті, великі землевласники.
Шляхта
провідний привілейований суспільний стан, що складався із вихідців різних соціальних груп, яким надавалися широкі політичні, майнові права та свободи і які несли військову службу.
Князі (титулована знать)
становили єдиний замкнутий стан, тому ні за багатство, ні за гроші, вплив чи владу не можна було стати князем, оскільки цього статусу міг набути тільки син князя (за кровним спадковим принципом).
Пани (заможна шляхта)
найзаможніші феодали, які вирізнялися родовитістю та спадковим землеволодінням; були членами великокняжої ради та брали участь у військових походах із власними військовими загонами.
Зем’яни (середня шляхта)
нащадки слуг, які здійснювали військову службу, завдяки чому отримували спадкове землеволодіння та певні шляхетські привілеї.
Бояри (дрібна шляхта)
виконували різного роду доручення та особисто несли військову службу; у своїх володіннях мали певні земельні наділи за рахунок виконання своїх обов’язків перед королем чи князем.
Духовенство
«церковні люди», – окремий привілейований стан у суспільстві, не підлягав світському суду, мав свою власну ієрархію.
Чорне
ченці та черниці.
Біле
світські парафіяльні священики.
Міщани
міське населення, яке займалися ремісничою та торговою діяльністю.
Патриціат
найзаможніші та найвпливовіші купці і ремісники.
Бюргерство
цехові майстри та середній клас населення.
Міський плебс
дрібні торговці, ремісники, вільні селяни.
Селяни
домінуюча частина населення, серед якого були як особисто вільні селяни, так і ті, що були прикріплені до свого наділу, відповідно – феодала.
Слуги
селяни, які відбували особисту службу при своєму господарі, у разі потреби виступали із ним у військовий похід та виконували різного роду доручення.
Данники
сплачували данину за користування землею, а також мисливськими й бортними угіддями; натуральна данина поступово витісняється грошовою платою.
Тяглі
відробляли панщину, та працювали в господарстві свого господаря здійснюючи «тяглу» службу, тобто разом зі своєю худобою обробляли землю, сплачували податки та виконували різного роду повинності.