Полис представляет собой своеобразный город-государство.
Демос – это народ, населяющий полис.
Ареопаг представляет собой совет знати (Парламент в понимании того времени)
Архонты – это высшая должность в Древней Греции в полисах. В руках архонта вся власть, он как князь у славян.
Земледелие было проблемной деятельностью в Аттике, так как большая часть ландшафта-известняк и мрамор, никакой растительности там нет. В неурожайное время им приходилось брать долги в виде зерна и серебра.
Демос – большая масса неграждан, который находился в неформальном, долговом рабстве. Что касается недовольств, то демос желал участвовать в управлении полисом, его раздражало отсутствие равенства. Демос был вынужден работать на плохих землях, ведь хорошие плодородные земли находились в руках знати Они требовали отдать власть демосу, а также отмену передела земли и долгового рабства.
землі Лаконській початково жили лелеги, потім прийшли ахейці з царського роду, спорідненого з Персеїдами, місце яких пізніше заступили Пелопіди. Після завоювання Пелопоннесу дорійцями Лаконія, найменш родюча і незначна область, внаслідок обману при жеребкуванні, дісталася неповнолітнім синам Арістодема, Еврісфену і Проклу. Їх нащадків пізніше називали двоєвладними династіями Агіадів (за іменем Агіда, сина Еврісфена) і Евріпонтидами (за іменем Евріпонта, онука Прокла).
Головним містом Лаконії невдовзі стала Спарта, розташована поблизу давніх Амікл, які, як і решта ахейських міст, втратили свої політичні права. Поруч з пануючими дорянами і спартіатами, населення країни складалося з ахейців, серед яких виділяли періеків (περίοικοι) — відтепер позбавлених політичних прав, проте особисто вільних із власним нерухомим майном, та ілотів — в покарання позбавлених своїх земельних ділянок і обернених на рабів. Довгий час Спарта нічим не виділялася між доричними державами. Зовнішні війни вона вела з сусідніми аргівянськими і аркадськими містами, а всередині держави періодично розгорталась незгода доричної аристократії з царською владою.
Тільки з часів Лікурга і після нього настало піднесення Спарти. Оскільки в основу лікургових законів лягло знання народного характеру, то Спарта віднині стала найголовнішою представницею доризму. Знову пробуджений дух насамперед виявився в остаточному підкоренні залишків ахейських жителів царями Харілаєм, Телеклом, Алкаменом, потім в боротьбі проти спорідненої Мессенії, яка виникла із суперечки про денфеліатські прикордонні землі.