Экономика Индии в период британского правления (1858—1947) носила колониальный характер и являлась, наряду с армией и гражданской администрацией, важным инструментом управления покорёнными территориями. Экономика отдельных территориальных образований (президентств, провинций, «туземных княжеств») имела свою хозяйственную специализацию и не всегда была ориентирована на общеиндийский рынок. Британские власти проводили политику сдерживания национальной консолидации различных народов и поддерживали территориально-хозяйственную раздробленность колонии. Важными вехами в развитии индийской экономики были строительство железных дорог и портов, а также появление фабричного текстильного производства.
Новые промышленные предприятия появлялись вокруг оживлённых портов и вдоль железнодорожных магистралей. В аграрном секторе внедрялись современные оросительные системы с использованием насосов и высокотоварное плантационное хозяйство. Во многих городах появлялись электростанции, банки, страховые компании, отделения почты и телеграфа, университеты, колледжи, издательства и больницы. В то же время в Индии существовал внушительный пласт экономики, который слабо соприкасался с британскими властями и обслуживал повседневные нужды коренного населения (огромные базары и ярмарки, на которые стекались купцы, крестьяне и бродячие артисты, специфические касты и ремесленники, работавшие на храмы и князей, постоялые дворы и уличные харчевни, обслуживавшие многочисленных паломников, которые следовали к «святым местам»).
...
Турнір – це військове змагання рицарів у силі та вправності.
Буйні, зарозумілі феодали вважали себе людьми "благородними"(тобто з хорошого роду), ставили себе вище від простого народу. Вони чванилися старовинністю своїх родів i кількістю знаменитих предків. Кожний феодал мав свій герб — відмітній знак його роду i девіз — короткий вислів, що пояснював смисл герба. У ті часи вважали, що благородні від народження xopo6pi йвеликодушні. Пізніше феодали виробили особливі правила рицарської честі: рицар повинен шукати подвигів, боротися з ворогами християнської віри, захищати слабких i скривджених. Правила честі діяли лише в стосунках між феодалами. Але й тут вони порушувались. У повсякденному житті, у сім ї багато феодалів були брутальними, жорстокими й зарозумілими
Объяснение:
Наприкінці VI ст. значна частина Британії опинилася під владою германських племен. На підкореній території вони утворили сім королівств. Юти першими заснували своє королівство Кент у південно-східній частині Британії. На півдні Британії утворилося три королівства саксів: Вессекс, Ессекс і Сассекс. У північних і центральних районах три королівства належали англам: Нортумбрія, Східна Англія та Мерсія.
Між англосаксонськими королівствами тривало постійне суперництво за лідерство, але згодом під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників назріває необхідність їхнього об'єднання в єдине королівство. Наприкінці VIII ст. прагнення до державної єдності посилилося у зв'язку з появою небезпечного зовнішнього ворога — норманів (вікінгів). Оскільки Вессекс був розташований досить далеко від районів набігів норманів, то це давало йому переваги в боротьбі за першість. У 829 р. вессекський король Егберт об'єднав під своєю владою всі англосаксонські королівства.
В об'єднаній державі помітну політичну роль почав відігравати новий орган — «Рада мудрих», яка складалася з найвпливовіших представників знаті й разом із королем вирішувала всі життєво важливі справи країни.
Говірка англів, найуживаніша в країні, із часом лягла в основу англійської літературної мови. Поступово англи, сакси і юти змішалися з місцевим кельтським населенням. Так виник єдиний народ, за яким закріпилася назва англосакси. Англосаксонське суспільство складалося переважно з вільних селян і родової знаті. Крім них, були ще напівзалежні селями та раби. Із часом з'явилися великі землевласники — лорди, у залежність до яких потрапила значна кількість вільних селян.
Із вторгненням германських племен християнізована ше за римських часів Британія знову повертається до поганської віри. Незалежна від Риму християнська церква збереглася тільки в Ірландії. Тож ірландським ченцям-місіонерам довелося докласти чимало зусиль для навернення англосаксів у християнство. Паралельно з ірландцями за цю благочестиву справу активно взялася також римсько-католицька церква. На перших порах між двома християнськими церквами тривало гостре суперництво. Та зрештою перемогла підтримана королівською владою римська церква. Процес християнізації Британії завершився наприкінці VII ст.
Англія та вікінги
У 60-х роках IX ст. вікінги, переважно данці, перейшли від піратських набігів до завоювання Британії. Вони захопили значну територію на північному сході країни й тіснили англосаксів на південь. Подачьше просування норманів у цьому напрямку було призупинено за правління короля Альфреда Великого (871-900 рр.).
Король переміг данців і уклав із ними мирний договір, згідно з яким Британію було поділено на дві частини. За Альфредом зберігалася південно-західиа територія країни з центром у Вессексі. А данцям залишалася північно-східна частина Британії, яку назвали Денло, тобто «Область данського права».
Незважаючи на підписану мирну угоду, Альфред посилено готувався до нової боротьби: збудував флот, спорудив потужні укріплення, створив професійне військо. Король намагався різними посилити систему державного управління. Країну було поділено на графства. Альфред дав наказ зібрати всі давні англосаксонські закони, опрацювати їх і звести разом з його королівськими постановами. Так близько 890 р. виник звід законів «.Правда короля Альфреда».
Король Альфред докладав чимало зусиль для розвитку освіти. Він невтомно вчився сам і змушував учитися інших. На сороковому році життя він вивчив латину й одразу почав міркувати над перекладами латинських творів