Существует большое количество различных классификаций кочевничества. Наиболее распространённые схемы основаны на выявлении степени оседлости и экономической деятельности:
кочевое, каждая семья и народ так или иначе переезжает с места на место, ведут кочевой образ жизни, то есть могут классифицироваться как кочевники.
полукочевое и полуоседлое (когда земледелие уже преобладает) хозяйство.
Кочевое скотоводство — это особый вид производящей экономики, при котором преобладающим занятием является подвижное скотоводство, а большая часть населения вовлечена в периодические перекочевки. На территории Казахстана жители с древних времен занимались кочевым скотоводством.
Полукочевое скотоводство представляется многими вариантами. Полуоседлое скотоводство отличается от полукочевого тем, что земледелие в балансе хозяйства становится преобладающим. В евразийских степях скифы, гунны, золото-ордынские татары имели полукочевые группы. Полуоседлое скотоводство подразумевает наличие сезонных перекочевок отдельных скотоводческих групп и семей в данном обществе.
Объяснение:
Покорение (присоединение) Сибири — исторический процесс включения Сибири и Дальнего Востока в состав Русского (Российского) государства со второй половины XVI до конца XVII века. Традиционно считается начатым в 1581 году походом Ермака против Сибирского ханства. Присоединение Сибири и Дальнего Востока к России встречало сопротивление местных жителей и происходило на фоне ожесточенных боев коренных народов с русскими казаками, которые часто допускали жестокость по отношению к коренным народам[1].
ВОТ
Объяснение:
Хресто́ві похо́ди (лат. expeditiones sacrae, cruciatae; англ. crusades, ісп. і порт. cruzadas, нім. Kreuzzüge; фр. croisades) — у середньовіччі військові експедиції християн, що дали Богові обітницю звільнити Святу Землю від мусульманського гніту[1]. Тривали у XI—XV століттях[1]. У широкому сенсі — усі військові кампанії християн, які заприсяглися боротися проти «невірних»: мусульман, язичників, єретиків,відлучених від Церкви тощо[1]. Передбачали єднання усіх християнських правителів і народів під егідою Святого Престолу[1]. Оголошувалися через проповідь[1]. Кожен учасник-доброволець складав обітницю і отримував знак хреста на одяг з рук папи або його представників[1]. Хрестоносці мали право на індульгенції та тимчасові привілеї: непідсудність світській владі, недоторканість особи або майна, тощо[1]. Найвідомішими є так звані Східні походи за звільнення та захист Єрусалима[1]; серед інших — Реконкіста та кампанії християн Піренейського півострова проти маврів (XI—XVI ст.)[1]; Північні походи проти балтійських язичників (пруссів, литовців)[1]; походи проти єресі альбігойців[1]; кампанії проти Джона Безземельного чи Фрідріха ІІ (ХІІІ ст.)[1]. У сучасній літературі хрестовими походами інколи переносно називають будь-які війни релігійного характеру, як то Іраклієву війну проти Персії чи Саксонські війни Карла Великого[1].