Первый период – с 1839 по 1853 гг., то есть до начала Крымской войны. Танзимат должен был решить важнейшие задачи, стоящие перед государством. Во-первых, укрепить экономическое, политическое и внешнеполитическое положение слабеющей Империи. Во-вторых, создать реальные возможности для развития капитализма в Турции.
ответ:«Цей князь — пише літописець — був князь добрий, хоробрий і мудрий; збудував багато городів і храмів та прибрав їх ріжними окрасами. Головно ж вславився своїм братолюбям з Васильком. Був другим по Соломоні»...
Український історик Микола Костомарів характеризує Данила словами: «Доля цього князя мала в собі щось трагічного. Досяг він багато такого, чого не досяг ніодин з українських князів, та ще серед такого напруження, що інший не переніс би. Майже вся Україна, весь край заселений українським племенем, опинився під його владою. Але не встигнувши визволитися зпід татарського ярма, Данило не залишив запоруки самостійности своїй державі на майбутнє. У відносинах до своїх західніх сусідів, як взагалі в цілій своїй діяльности, Данило, завсіди відважний, неустрашимий, великодушний і добрий, менше всього був політиком. У всіх його вчинках ми не бачимо ні сліду хитрощів, навіть тих, що їх уживає людина, аби недати себе обдурити. Цей князь був повною протилежністю хитрих князів Московщини, що від батьків переняли політику хитрощів та насильств і звикли не розбіратися в засобах для досягнення мети. Постать Данила так і залишилася благородною, найбільш симпатичною постатю в цілій історії княжої України».
Лицарськість, витривалість, ріжносторонність і рухливість признає Данилові й Михайло Грушевський, що нарівні з Костомаровим, закидує йому брак політичного хисту: «Його дипльоматія була безладна, його політика проти татар короткозора, непевна й доривочна».
Зате Степан Томашівський бачить у Данилі «одну з найіделістичніших постатей української історії: розумний, лицарський, культурний, гуманний, а при тому енергійний. Завдяки цим прикметам він покінчив остаточно з боярською анархією й спровадив громадянство на шлях нормального, громадського розвитку. Невдачі не зменшують його вартости, бо приходилося йому працювати в надзвичайно трудних умовах, куди трудніших, як мав їх його батько»...
Римляне многих граждан потеряли, терпели поражения от великого полководца, но мужественно сражались. Ганнибалу же Карфаген недостаточно. Там были скряги, которые ценили свое богатство больше, чем победу над злейшим врагом-Римом. Старейшины Карфагена послали Ганнибалу ответ: «Ты же побеждаешь, так зачем тебе еще войска?». Они были враги Ганнибала и привели Карфаген своей ограниченностью и жадностью к
Тит Ливий:
«Нету, конечно, другого такого народа, который устоял бы под тяжестью подобного поражения». "Но ни прежние беды, ни отпадение союзников не побудили римлян заговорить о мире — ни до прибытия консула в Рим, ни после того как его возвращение еще раз напомнило о понесенном поражении; так высок в это самое время был дух народа, что все сословия вышли навстречу консулу, главному виновнику страшного поражения, и благодарили его за то, что он не отчаялся в государстве; будь он вождем карфагенян, не избежать бы ему страшной казни
Объяснение:
Во-первых, укрепить экономическое, политическое и внешнеполитическое положение слабеющей Империи. Во-вторых, создать реальные возможности для развития капитализма в Турции.